У цiй статтi ми розкриємо шкiдливiсть язичництва для нашого суспiльства на прикладi святих людей Православної Церкви.
Пiсля хрещення Русi та прийняття християнства у 988 роцi, Церква протягом столiть активно виступає проти рiзних народних вiрувань, язичницьких свят та обрядiв, що по сутi є iдолопоклонством. На нашiй землi, де вже бiльше 10 столiть сповiдується православна вiра, побудованi сотнi православних храмiв та монастирiв, де прославляється iстинний Бог наш Пресвята Трiйця, i божественнi зерна Істини дали багатi плоди — святих праведникiв, мученикiв за Христа, одночасно занепадають i плевели iдолопоклонства. Незважаючи на рiшуче засудження Церкви, народовiр'я, а точнiше сказати зловiр'я, воно продовжує своє iснування i донинi, не є винятком i «святкування» Івана Купала.
Але як на все зле i протилежне Богу є причина, то й вкажемо на неї словами церковного вчителя Климента Александрiйського: i «причиною беззаконних установ та брехливих пророцтв стало невiгластво, яке, ставши для людського роду винуватцем жахливих нещасть i в огидних iдолах знайшовши численнi втiлення для демонiв, поставило на наступних за собою знак довгої смертi. Оскверненi, вiзьмiть чисту воду розуму, зробiть обмивання, очистiться вiд звичаю краплями iстини: на небеса слiд зiйти чистими. Ти, людино, шукай найбiльш спiльне — Творця тебе; ти, сину, пiзнай найбiльш часткове — Отця. Ти ще перебуваєш у грiхах, погрузлий у насолодах? Кому скаже Господь: «Ваше є Царство Небесне»? Воно ваше, якщо тiльки благоволите, обравши Бога, увiрувати i слiдувати коротким шляхом, прокладеним проповiддю, почувши яку, ніневітяни завдяки щирому розкаянню замiнили очiкуване завоювання своєї країни ворогами на прекрасне спасiння (Увещевание к язычникам, гл. 10).
Великий Предтеча Господнiй i Хреститель Іоанн проповiдував Сина Божого Ісуса Христа i, коли Вiн прийшов у свiт, сказав: «ось Агнець Божий, який забирає грiх свiту» (Ін. 1:29), тобто «вiднiмаючи невидиму смерть i покривала темряви, помисел плотi» (Рим. 8:6), i вiд мертвотностi пристрастей пiднiмає душу, i знову вона удостоїлася бачити своїми розумними очима свого Володаря. Ось справдi перше i найбiльше з усiх справ, яким Вiн звершив вiчне дiло. Душу воскресив вiд вiчної смертi.
При цьому до виконання цього завдання святий Предтеча Господнiй готувався, понад двадцять рокiв живучи у дикiй пустелi. Вiн жив один i далеко вiд людей, зi звiрами; вiн носив колючу одежу з войлоку i спав на каменях пустелi.
Навiщо це було потрiбно? Для того, щоб у безперестаннiй молитвi до Бога, у найтяжчому постi, стриманостi та бдiннi здобути сили, подiбнi до сили i духу пророка Іллi. І святий Предтеча Господнiй здобув такi сили. Саме його приклад i життєвий вибiр, як i багатьох православних святих, розкриває нам iстинний сенс вже нашого життя.
Нiчого подiбного в обрядах i символах дня Івана Купала не проповiдується. Можливо, стрибки через багаття чи насищення ритуальною їжею? Нi. Запалення багаттiв i стрибкам через них засуджує ще 65-те правило Трулльського собору святої православної Церкви (692 рiк). А можливо купання в водi, з якої, за повiр'ям, виходять бiси? Теж нi. Ну i гадання точно не побожне заняття. Немає тут нiчого корисного для людини i Богу приємного, тiльки одне зловiр'я!
«Вигонимо, вигонимо ж забуття iстини! — говорить учитель Церкви. — Вiдводячи вiд очей преграждаючий шлях морок незнання, нiби млу, воззримо на справжнього Бога, виголошимо в Його честь: «Радiй, Свiтло!» Свiтло з небес нам, заглибленим у темряву i замкненим в тiнi смертнiй, засяяв яскравiше сонця, солодше земного життя. Це свiтло є вiчне життя, i живуть усi, хто прийняв його» (там же, гл. 10).