Наводя слова апостола Павла, сказанi ним про iзраїльтян: «Свiдчу, що мають ревнiсть за Богом, але не за розумом», Його Високопреосвященство звернуло увагу на те, що таке важливе i благодатне якiсть, як «ревнiсть за Богом», при неправильному використаннi i без iстинного знання може призвести до роздiлення i омани.
«Цей добрий намiр, не поєднаний з розумом, – пiдкреслив вiн, – вiдводить людину вiд Бога, до Якого вона нiби прагне, перетворюючись для людини на справжню драму душi. Справжня ревнiсть повинна поєднуватися з розумом, послухом Церкви, смиренням i любов’ю, щоб служити спасiнню i будiвництву, а не руйнуванню. Ревнiсть за Богом – це не холодне почуття або формальний обряд, а палке бажання догодити Господу i захистити Його закон. Святi отцi називають це даром, а не пороком: «палке бажання i найгарячiше прагнення зберiгати i захищати Божi велiння».
Далi Владика вказав на небезпеку пiдмiни сутi формою, що може призвести як iзраїльтян замiсть праведностi вiд Бога до затвердження власної праведностi через букву закону.
«Святитель Феофан Затворник зауважує: торкнись улюбленої теми ревнителя – правила, обряду, букви статуту – i побачиш, як запалюється вся його сутнiсть. Дiзнатися його неважко за ознаками: вiн пiдмiняє суть формою: важливiше не дух заповiдi, а її оболонка. При цьому вiн не виносить запитань: просиш обґрунтувати переконання Писанням i отцями – посилається на «таємнi одкровення» i «те, що вiдкрите лише обраним в останнi часи». Така людина ставить власну праведнiсть вище праведностi вiд Бога: їй важливiше бути правою, нiж бути з Христом. Її ревнiсть руйнiвна, а не будiвнича: не збирає людей до Церкви, а роздiляє i вiдштовхує, – сказав Архипастир.
«Лише через смирення, iстинне пiзнання – через вивчення Слова i святих отцiв, а не чутки або особистi «осяяння», як особливо пiдкреслив Владика, можна правильно зрозумiти волю Божу».
«Ревнiсть без iстинного знання, – пiдкреслив Його Високопреосвященство, – живиться страхом i пiдозрою. Справжня ревнiсть проявляється в плодах любовi, i прагне не вiдштовхнути, а запросити, не засудити, а врятувати – як Павло молився про спасiння навiть гнавшого його народу, бажаючи, щоб «розсiянi» прийшли в стадо Христове.
Як же поєднати ревнiсть i розумiння? Розумiння – не ворог ревностi, а її кормчий. Ревнiсть – вогонь, рушiйна сила душi; розумiння веде корабель крiзь бурю, не даючи вогню спалити сам корабель. Правильне використання ревностi – не захист власної правоти, а пошук правди Божої i служiння ближньому».
Щоб не стати заручником хибної ревностi, Архипастир закликав «перш нiж ревнувати про щось, варто запитати себе: чи узгоджується це з вченням Церкви, чи не пiдмiнюю я послух Христу послухом собi, чи служить моя ревнiсть спасiнню людей або вiдштовхує їх?»
На завершення, вказавши на те, що без розумiння навiть найщирiша ревнiсть може стати згубною, Владика побажав, щоб «наше старання за Богом завжди було поєднане з розумним роздуванням, послухом Церкви, смиренням i любов’ю, яка бажає не гибелi, а спасiння навiть помиляючимся».