Привiтавши зi святом, Його Високопреосвященство навiв слова апостола Якова «Страждає хтось iз вас, хай молиться. Веселий хто, хай спiває псалми» i запропонував над ними задуматися.
«Бiда сучасної людини, – сказав Владика, – що вона страждає особливим чином. Її скорбота часто безiменна. Вона не може сказати, що саме болить – болить усе вiдразу i водночас нiчого конкретного. Інформацiйний шум, розiрванi зв'язки, постiйне порiвняння себе з iншими через екран смартфона – все це породжує тихе, фонове страждання, яке людина часом навiть не розпiзнає як скорботу. Те саме вiдбувається i з нашою радiстю. Є радiсть чиста, справжня: народження дитини, примирення пiсля довгої суперечки, одужання, несподiвана доброта чужої людини, краса звичайного ранку. Але є й радiсть поверхова – збудження вiд розваг, ейфорiя успiху, азарт. Вона схожа на справжню радiсть, але всерединi – порожня. Ця радiсть не живить, а виснажує».
«Аби нашi душi не виснажувалися – нi вiд страждань, нi вiд неправдивої радостi, – пiдкреслив Архiпастир, – є спосiб, про який нам сьогоднi нагадує апостол. Блаженний Феофилакт так говорить про це: коли страждання через молитву вгамуються, «душа досягає притаманного їй стану». Це важлива думка. У душi є свiй стан – її природний спокiй в Бозi. І справжня радiсть – це не збудження, а саме цей спокiй, наповнений свiтлом. Таку радiсть не потрiбно штучно пiдтримувати. Вона не боїться тишi».
Апостол Якiв, як зауважив Владика, зовсiм не випадково ставить цi два стани поруч, тому що обидва вони небезпечнi: скорбота може зломити, а радiсть – приспати.
«Скорбота породжує вiдчай, радiсть – самодостатнiсть. І в одному, i в iншому випадку людина ризикує забути про Бога. Апостол говорить: молися. Але як молитися, коли слова не йдуть, а небо здається закритим? Один iз тлумачiв зазначає, що молитва не йде, коли душа давно розлучена з Богом. Тодi скорбота – не покарання, а запрошення: Господь допускає важкiсть саме для того, щоб душа нарештi зупинилася, обернулася i покликала Його. І вже одне згадування про Бога здатне наповнити душу радiстю. Важливо лише пам'ятати, що молитва в стражданнi – це не магiчний спосiб усунути проблему. Це довiра, слова людини, яка говорить: „Господи, я не знаю, як це вирiшиться. Але Ти – знаєш. І лихо не може застати Тебе зненацька“, – промовив Архiпастир.
На завершення Його Високопреосвященство побажав у хвилини радостi не забувати дякувати Богу, а в моменти нещасть i горя просити Його вiдкрити сенс того, що вiдбувається.
«У стражданнi, – сказав вiн, – необхiдно молитися про те, щоб Господь вiдкрив сенс того, що вiдбувається. Про те, щоб вихiд з випробування був вказаний Ним, а не знайдений в обхiд Його. А в радостi – дякувати. Не привласнювати успiх собi, не поспiшати до наступної цiлi, але зупинитися i сказати: „Це – вiд Тебе“. Спiвати псалми – значить спрямувати радiсть до її джерела, не дати їй розчинитися в себелюбствi. Апостол Якiв дає нам дуже просту, майже дитячу пораду – i саме тому вона така глибока. Погано тобi – молися. Добре тобi – спiвай. Не йди вiд Бога нi в одну, нi в iншу сторону. Пророк Єлисей жив саме так: вiн не шукав утiхи в людських порадах i не пився своїми чудесами. У кожному станi вiн залишався з Богом – i тому Бог залишався з ним. Дай i нам, Господи, такої простоти – щоб i в стражданнi, i в веселiї наше серце знало, куди звернутися».