Сьогоднiшнiй день, за словами Його Високопреосвященства, навчає нас тому, що покликанi багато, але ось обраними стають лише тi, «хто витримав випробування покликання, не зрадивши його нi скорботою, нi страхом смертi».
«Життя i духовний подвиг наших святих, – сказав Владика, – це ще один приклад того, що Бог обирає людину не за її винятковi здiбностi чи талант, а за вiрнiсть до кiнця. Запорiзькi новомученики не мали в свiтi гучного становища, а були лише простими священиками та мирянами. Але саме їхнi iмена навiки записанi в Книгу Життя. Імена ж тих, хто їх мучив, катував, переслiдував та знущався, переданi забуттю вже в цiй землi».
Продовжуючи, Архипастир звернув увагу своєї пастви на те, що методи ворога роду людського, який прагне знищити нашу вiру, за останнi сто рокiв анiтрохи не змiнилися.
«Запорiзькi новомученики, – нагадав вiн, – жили в часи, коли вiру намагалися знищити силою, наклепом, страхом. І сьогоднi душогуб, супротивник роду людського не перестає робити те саме, спокушаючи нестiйкi душi через вiдчай та сумнiв у Божiй справедливостi, через ненависть, щоб ми не залишилися вiрними Христу серед випробувань. Але якщо Бог за нас, то нiхто i нiщо не зможе остаточно нас погубити».
Потiм Владика закликав не забувати, що обранiсть – це не разова милiсть, а шлях щоденної вiрностi, що починається з малих справ: молитви, Причастя, читання Слова Божого, щирого покаяння i любовi.
«Обранiсть, – пiдкреслив Архипастир, – це не одноразовий дар, який можна отримати й забути про нього, а шлях щоденної вiрностi навiть у найменшому: читання Слова Божого i молитви, участь у Лiтургiї та церковних таїнствах. Обранiсть потрiбно завжди пiдтверджувати. І передусiм покаянням i любов'ю. Так, ми грiшимо, але каємося, i Бог нас виправдовує. Але це не виправдання грiха – це заклик нiколи не зупинятися в покаяннi, поки ми живемо. А якщо ми вiдчуваємо страх перед майбутнiм, перед вiйною, перед хворобою чи смертю, – це знак того, що нам потрiбно зростати в довiрi до Того, Хто вже довiв Свою любов смертю Сина Свого».
Звертаючись до духовенства, Архипастир нагадав про те, що «служiння є продовженням того молiння, яке звершує Сам Христос перед Отцем».
«Коли ми стоїмо перед Престолом i пiдносимо молитви за людей, ми покликанi бути живим вiдображенням цього небесного заступництва. Це накладає на нас особливу вiдповiдальнiсть: не засуджувати паству, а молитися за неї; не примножувати страх, а свiдчити про виправдання, дароване у Христi. У днi вiйни, коли стiльки болю проходить через серця наших парафiян, нехай наше слово буде словом надiї, а не зайвого осуду – за прикладом Того, Хто, маючи право судити, обрав шлях заступництва, – побажав на завершення Його Високопреосвященство.
Цього дня миряни i духовенство, вiтаючи зi святом, бажали одного – залишатися єдиними у Христi, щоб наша велика православна громада була об'єднанням людей, якi щиро шукають Бога i ставляться з правдивою любов'ю та спiвчуттям одне до одного.
Багато добрих слiв було сказано на адресу Правлячого Архиєрея, якому бажали Божої допомоги i Божого благословення, а також мiцностi тiлесної i духовної, мудростi, сил i терпiння у несеннi нелегкого хреста жертовного пастирського служiння.