Коли приходить сповiщення про загиблого, свiт руйнується. Але є особливий вид болю, який роз'їдає серце роками — це невизначенiсть. «Безвiсти зниклий» — страшна формулювання, яка не дає анi могили для слiз, анi спокою для душi. Особливо гостро це вiдчувають матерi та дружини воїнiв, коли вiдгримiли бої, а рiдна людина не повернулася i не названа загиблою.
Нi листа, нi знака, нi вiсточки. Тiльки сухi слова з вiйськового вiдомства: «Безвiсти зниклий».
Це не вирок. Це гiрше вироку. Вирок — це точка. Можна впасти на могилу, обiйняти холодну землю i говорити, говорити, говорити. А тут — многокрапка, яка триває роками. Кожний дзвiнок — надiя. Кожний незнайомий крок на сходах — удар серця. Кожний ранок — маленька смерть, коли мозок згадує: його все ще немає.
Близькi зниклого солдата не сплять ночами. Вони перебирають в головi всi варiанти. Поранений? Лежить у чужому пiдвалi? Втратив пам'ять? Опинився в полонi? Або — найстрашнiше — лежить у братськiй могилi з табличкою «Невiдомий»?
Вони гортали фотографiї в телефонi, поки пальцi не починали болiти. Вони вдивляються в обличчя на новинних зведеннях. Вони ненавидять слово «опiзнання». Вони бояться дзвiнкiв з моргу. Але вони ще бiльше бояться, що дзвiнкiв не буде нiколи.
Цей стан називається «надiя, яка вбиває». Тому що сподiватися боляче. Але перестати сподiватися — значить поховати його власними руками. А на це нема сил.
В православнiй традицiї для цього горя є особливе молитвене зброя — iкона Божої Матерi, яка називається «Не ридай Мене, Мати».
Чому саме ця iкона?
Назва iкони взята з похоронного пiснеспiву. На нiй зображена Богородиця, яка притискає щоку до мертвого Христа, щойно знятого з Хреста. Це момент абсолютного материнського болю, коли Вона тримає на руках Сина, Якого свiт вiдкинув i вбив. Ця iкона — розмова мiж Матiр'ю, яка втратила Сина, i Сином, Який перемiг смерть: «Не ридай Мене, Мати... Я воскресну i прославлюся».
Як молитися за зниклих безвiсти?
Дуже часто, переживаючи, ми хочемо конкретики: «Живий чи нi?» Молитва перед цим образом вчить iншого — передання волi Божiй.
Не запитуйте «де вiн?», а просiть «покрий його». Молiться про те, щоб Господь укрив зниклого воїна Своєю благодаттю. Якщо вiн живий — зберiг би вiд ран i полону. Якщо вже помер — дарував би йому прощення i вiчну пам'ять.
Молiться за себе. Погляньте на iкону: Марiя тримає мертвого Бога. Вона знає, що Син воскресне, але зараз Їй безкiнечно боляче. Ікона дозволяє вам плакати. Але забороняє впадати в зневiру. «Не ридай» — значить не втрачати вiри в те, що життя перемагає смерть.
Перед цим образом читають акафiст або просто свої слова: «Пресвята Богородице, що взяла на руки Свого Сина пiсля страшних мук, прийми мiй бiль за зниклого (iм'я). Не дай менi зiйти з розуму вiд невiдомостi. Якщо вiн живий, збережи його. Якщо вiн уже у Тебе, упокiй його i дай менi сил дожити до нашої зустрiчi».
В чому втiха?
Вiйна закiнчиться колись. Але таємниця Божих доль залишиться. Ми не завжди дiзнаємось правду про зниклих пiд час штурмiв чи артобстрiлiв. Ікона «Не ридай Мене, Мати» вчить нас найголовнiшому: жодна душа не забута у Бога.
Для Бога немає «безвiсти зниклих». У Нього всi живi. І поки ми молимося перед цим скорбним, але свiтлим обличчям, ми не просто чекаємо новин — ми стоїмо бiля Хреста разом з Богородицею. А там, де Богородиця, там Її Син, Який воскрес i обiцяв воскресити всiх, хто любить Його.
День пам'ятi iкони Божої Матерi «Не ридай Мене, Мати» святкується у п'ятницю десятої седмицi по Пасцi. Цього року святкування припадає на 19 червня.
У цей день Його Високопреосвященство, Високопреосвященнiший Лука, митрополит Запорiзький i Мелiтопольський, звершить Божестvenну лiтургiю у Свято-Миколаївському жiночому монастирi мiста Запорiжжя.
За богослужiнням будуть вознесенi особливi молитовнi прощення про без вiсти сущих.
Зустрiч правлячого архiєрея о 9:00.
Запрошуємо всiх взяти участь у богослужiннi, вознести свої молитви та прощення перед святою iконою Божої Матерi разом з нашим Владикою.