За його словами, будь-яка спроба пiдмiнити iстинну вiру людськими конструкцiями – приречена, адже вимiряти Бога розумом – неможливо.
«Апостол Павло тих, хто цього не розумiє, називав «збожеволiлими». Не просто дурними або такими, що допускають iнтелектуальну помилку, а саме «збожеволiлими». Адже замiсть того, щоб схилити колiна перед Творцем, чия величнiсть проповiдує сама природа, вони починають конструювати «свого», зручного бога. А корiнь у всього цього один – гординя. Саме вона, за словами Блаженного Августина, вiдвертає людину вiд iстинної Божої Мудростi. А там, де немає Бога, – немає i спасiння, а лише дзвiнка порожнеча i дурiсть, – сказав Його Високопреосвященство.
Далi Владика вказав на головну небезпеку, яку представляють «збожеволiлi», стаючи лжепастирями, особливо для духовно незрiлих.
«Якщо Божа заповiдь заважає їхньому комфорту, пристрастям чи полiтичнiй вигодi, вони не виправляють своє життя за Богом. Навпаки! Вони починають пiдлаштовувати Бога пiд себе. Вони створюють цiлi теорiї i «прогресивнi» богословськi концепцiї, якi виправдовують їхнiй грiх, кажучи: «Свiт змiнився, заповiдi застарiли, ми стали мудрiшими». Це i є справжнє безумство, – зауважив Архипастир.
«А коли пастир, – продовжив вiн, – пiдмiняє Живу Традицiю Церкви, Євангелiє i святоотецьку чистоту своїми особистими полiтичними амбiцiями, фiлософськими захопленнями або годi сприянню духу часу – вiн духовно слiпне. Така людина перетворює амвон на трибуну для виправдання грiха або роздiлення. Замiсть Христа розiп’ятого i воскреслого вiн починає проповiдувати «людське, надто людське». Вони спираються на власний авторитет i «iнтелектуальний блиск» замiсть Писання, святих отцiв i розуму Церкви. У таких людей, як писав преподобний Ісидор Пелусiот, багато «величавостi», прикрашених i таких, що вселяють довiру слiв, за якими ховається порожнеча. Вони люблять цитувати моднi свiтськi теорiї, але холоднi до Слова Божого».
Щоб не «заразитися цим буйним помраченням лжемудростi», Його Високопреосвященство закликав зберiгати серце i розум в чистотi, жити за заповiдями, молитися i смирятися, нагадавши при цьому, що iстина пiзнається вiрою, а не розумом.
«Розум, як навчають святi отцi, – великий дар Божий, але вiн має бути слугою вiри, а не її суддею. Необхiдно смиряти свiй розум перед авторитетом Церкви, не плутаючи iдолопоклонство з благочестям. При цьому не дозволяти руйнувати основи церковного благочестя фальшивою «рацiональнiстю». Якщо ми будемо жити за заповiдями, очищаючи себе покаянням, то, за словом Спасителя, «очi нашi побачать Бога» i нiяка фальшива мудрiсть не зможе звабити нас, – сказав на завершення Владика.