Навiвши слова апостола Павла з Послання до Римлян «Бог Свою любов доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грiшниками», Його Високопреосвященство закликав побачити в них вiдповiдь на одне з найчастiше поставлених питань: для чого нам дана вiра?
«Бог доводить Свою любов. Не проголошує. Не обiцяє. Не описує. Саме доводить – через вчинок, через Хрест, через смерть Свого Сина. А це означає, що вiра нам дана для того, щоб ми, проявляючи милосердя i любов, могли змiнити своє життя та життя оточуючих на краще, доводячи тим самим безмежнiсть перетворювальної сили Божественної любовi», – сказав Владика.
«Любов Бога, – пiдкреслив Архiпастир, – вимагає вiд людини, i передусiм вiд православного християнина, живої вiдповiдi. Особливо в наш час, коли все голоснiше звучать думки про те, що якщо Бог всiх любить, то можна жити як хочеш. Вiн усiх простить, i каятися не обов'язково. Бог добрий, все витримає. Такого роду мiркування лише на поверхнi здаються благочестивими, але по сутi – брехня, i дуже небезпечна. Апостол Якiв прямо каже: вiра без дiл мертва. Христос помер не для того, щоб дати нам лiцензiю на грiх, а для того, щоб звiльнити нас вiд нього».
Розкриваючи сенс слiв Блаженного Феодорита: «Надмiр любовi Своєї явить Бог у тому, що смерть Христова здiйснилася не за праведних, але за грiшних», Владика нагадав про те, що лише вчинок, здiйснений за покликом каючогося серця, а не з обов'язку чи обов'язковостi, може стати першим кроком на шляху до духовного перетворення.
«Святитель Феофан Затворник для ясностi розумiння наводить образ провинного слуги, якого господар простив i прийняв назад у дiм. Невже тепер вiн має думати про те, як би знову провинитися? Чи вiн повинен думати про те, щоб бути гiдним наданої йому милостi? Так i ми. Велика любов Божа, явлена на Хрестi, вимагає вiд нас не безвiдповiдального споживання благодатi, а живої вiдповiдi – змiни життя, покаяння, вiрностi», – пiдкреслив Архiпастир.
Продовжуючи, Його Високопреосвященство закликав не ховатися за модними нинi формулюваннями типу «Бог простить, можна не каятися», якi «по сутi, перетворюють Хрест Христовий на iндульгенцiю», а самим ставати доказом Божественної любовi в цьому свiтi.
«Апостол Павло каже, що любов Божа вилита в серця нашi Духом Святим. Це не просто красивий образ, а вказiвка на покликання. Отримавши цю любов, ми покликанi її вiдобразити, передати, втiлити в життя. Отцi нагадують: нi падiння людини, нi iдолопоклонiння, нi скверна грiха не могли загасити в Богу любовi до людини. Якщо ми носимо в собi цю любов, вона також повинна бути негасимою. Любов до тих, хто нас образив. Терпiння до тих, хто нас дратує. Милосердя до тих, хто, за нашими мiрками, його не заслуговує», – зазначив Владика.
«Стати доказом любовi Божої, – сказав у завершення Архiпастир, – означає дiяти так, щоб оточуючi запитували: звiдки в тобi це? І вiдповiдь у нас є: вiд Того, Хто помер за нас, коли ми були ще грiшниками. Бог не чекав, поки ми виправимось, щоб нас полюбити. Вiн полюбив нас першими, i цим дав нам силу змiнюватись. Хрест – це не страховка для безтурботного життя, а заклик: i ти люби так само! Не за заслугами. Не за обов'язком. Просто, тому що сам був помилуваний».