На самому початку своєї проповiдi Його Високопреосвященство нагадав слова апостола Павла: «Звiльнившись же вiд грiха, ви стали рабами праведностi», при цьому звернув увагу на їхню парадоксальнiсть, у якiй мiститься «найглибша iстина про людську душу».
«Бути «рабами праведностi», – наголосив Владика, – означає, завдяки дiї Божої благодатi, звiльнитися вiд влади грiха i почати жити по правдi Божiй. На перший погляд вираз «раб праведностi» звучить дивно i навiть лякаюче. Але це тiльки на перший погляд. Апостол використовує слово «рабство» умовно, через нашу немiч, бо нам, людям, звиклим до грiха, життя по правдi спочатку справдi здається зусиллям, примусом. Доводиться боротися з собою, примушувати, вiдмовляти собi. Це важко – особливо спочатку».
За словами Архiпастиря, будь-яка боговгодна справа, яка виконується вперше, потребує зусиль: «Людина молиться – спочатку через силу. Прощає – через бiль. Допомагає ближньому – переборюючи втому. І поступово, поступово щось змiнюється всерединi. Добрi справи починають залишати в душi свiтлий слiд. Молитва стає потребою, а не обов'язком. Милосердя – радiстю, а не тягарем».
Потiм Його Високопреосвященство навiв приклад життя святих, для яких чинити по правдi Божiй було як дихати – вони не вiдчували своєї праведностi.
«Святi жили так, що iнакше просто не могли, вони не вiдчували своєї праведностi як ярма. Для них це було диханням. Потреба молитися, очищати серце, примножувати любов стала самою природою їхньої душi. Ось що таке «рабство праведностi» в повнотi – це коли добро стає твоєю другою природою. Це й є справжня свобода», – сказав Владика.
У продовження своїх слiв, Архiпастир закликав готувати свою душу до праведностi подiбно до того, як це робить спортсмен зi своїми м’язами.
«Кожна молитва, кожне слово правди, кожен жест милосердя, – сказав вiн, – це цеглинка в основу нового життя. Завжди пам'ятати, чиї ми. Апостол нагадує: не самi себе звiльнили, а викупленi кров'ю Христа. Це змiнює все. Грiх не має над нами права, якщо самi не вiдчинимо йому дверi. Нiхто не може змусити нас грiшити. Ми обираємо пана самi. Дiючи пiд впливом грiховних нахилiв, то через несвiдомiсть, то через звичку, людина добровiльно стає їхнiм рабом, а її душа занурюється в стан абсолютної духовної неволi».
Говорячи про те, як уникнути пiдкорення грiхом в умовах яскравого та звабливого сучасного життя, Його Високопреосвященство закликав бути пильними, тому що «спокуси сьогоднi не ховаються по темних кутках – вони свiтяться в наших телефонах, кричать з екранiв, вбудованi в саму структуру нашого дня».
На завершення Владика побажав, щоб спокуси сучасного свiту не завадили далi слiдувати за Христом, «Який закликає на службу, але дає справжню свободу».