Привiтавши зi святом, Його Високопреосвященство виголосив проповiдь про необхiднiсть наслiдувати приклад Богородицi для набуття iстинного багатства на землi – внутрiшнього миру i близькостi до Бога.
Потiм, нагадавши звернення апостола Павла до коринфян: не обманюйте себе, якщо хто вважає себе мудрим у цьому вiцi, нехай стане безумним, щоб здобути справжню мудрiсть, Владика назвав це викликом звичному мисленню i закликав до його всебiчного осмислення для переоцiнки поняття мудростi.
«У свiтi людей, – сказав вiн, – мудрiсть сприймається як умiння влаштувати своє життя власними силами, покладатися на власний розум, свою вченiсть, свою красномовнiсть – i не вiдчувати потреби в допомозi згори. Свiтський мудрець зайнятий зовнiшнiм: господарством, благополуччям, становищем серед людей. Вiн вибудовує цiлу систему поглядiв про себе, про своє мiсце в свiтi, але все це обертається навколо однiєї точки – навколо нього самого. І найнебезпечнiше тут – не сама вченiсть, а те тонке самовдоволення, яке непомiтно замiнює пошук Бога пошуком власної значущостi, що стає iлюзiєю щастя, а не самим щастям. Таємниця ж щастя i справжнього багатства на землi вiдкривається лише тим, хто шукає мудростi в очах Божих».
Застерiгаючи вiд небезпеки духовної роздвоєностi i змiшування цих двох понять – премудростi Божої i мудростi свiтської, Владика вказав на необхiднiсть мати «тверезу пам'ять про власну немiч, щоб не покладатися на своє судження як на останню iнстанцiю, але в усьому, в дiлi, словi i помислi, звiрятися з заповiдями Божими.
«Сучасна людина, – з жалем зазначив Архiпастир, – намагається змiшати цi два поняття. Це вiдбувається тодi, коли ми, увiйшовши в церковну огорожу, не розстаємося з колишнiм свiтоглядом, а намагаємося зшити його з євангельським вченням, як стару i нову тканину. Тодi в душi виникає роздвоєння, внутрiшнiй розлад, з якого народжується чи то охолодження до вiри, чи то духовне сум'яття. Святi отцi застерiгають: не можна навчитися iстинному, не залишивши перш неправдивого. Як людина з пошкодженим зором, покладаючись на власнi очi, блукає, так i людина, довiряючи однiй лише свiтськiй розсудливостi, далi вiдходить вiд iстини, нiж та, яка прямо визнає своє невiдання».
Для того щоб людина могла здобути мудрiсть в очах Божих, а не захоплюватися «свiтською розсудливiстю», необхiдно, як зазначив Його Високопреосвященство, стати на «шлях здаваного безумства для свiту: молитва замiсть суєтних турбот, милосердя замiсть накопичення, кроткiсть замiсть самозахисту, любов до небесного бiльше, нiж до земного».
Говорячи про необхiднiсть не вимiрювати успiх лише матерiальними або соцiальними досягненнями, а пам'ятати про вiчну долю душi, Владика закликав завжди мати перед собою «досконалiший зразок мудростi вiд Бога – Матiр Божу».
«Свiт пропонує свою систему координат – успiх, самоствердження, накопичення, – i добровiльна вiдмова вiд неї виглядає як слабкiсть або наївнiсть.
І тут для нас особливо дорогий образ Пресвятої Богородицi, яку ми сьогоднi прославляємо в Її Тихвiнськiй iконi. Вона не шукала слави, не величалась, але всiм життям Своїм явила найбiльше смирення – i тому стала чеснiшою вiд Херувимiв i славнiшою без порiвняння вiд Серафимiв. Її смирення виявилося мудрiшим за всю вченiсть свiту, – пiдкреслив Архiпастир.
На завершення, привiтавши ще раз усiх зi святом, Владика побажав частiше звертатися до Матерi Божої з проханням навчити нас «тiєї iстинної мудростi, яка починається з смиренного визнання власної немочi i приводить до вселення в серце благодатi Святого Духа».