Ваше Високопреосвященство, дякуємо Вам за згоду дати інтерв’ю нашому порталу. До чернечого життя та архіпастирського служіння Ви закінчили медичний факультет, і у Вашій біографії згадується, що величезний вплив на Вас справила книга про життя святителя Луки Кримського — лікаря, сповідника та архієрея. Що в особистості святителя Луки зворушило Вас найглибше і чи вплинув саме його приклад на Ваш духовний шлях?
Дійсно, першу книгу на релігійну тему, яку я прочитав, дав мені мій духівник — схиархієпископ Аліпій (Погребняк). Це була книга про святителя Луку, видана не друкарським способом, а самвидавом: стараннями благочестивих людей текст набирався на друкарській машинці, а потім аркуші копіювалися та розповсюджувалися серед людей. Сам святитель Лука (Войно-Ясенецький) — це, безумовно, багатогранна особистість. Він був архієпископом, професором хірургії та лауреатом Сталінської премії. А це унікально навіть для багатої на подвиги християнської історії. У ньому вражає не просто масштаб досягнень, а неймовірний, майже неможливий синтез якостей. Я б особливо виділив кілька переплетених граней. По-перше, вірність і твердість на обраному шляху всупереч історичному вихору. Уявіть людину, яка приймає священний сан у 1921 році — у самий розпал найжорстокіших гонінь на Церкву, коли священство було практично синонімом смертного вироку. Він робить це, будучи вже відомим лікарем, ученим, батьком чотирьох дітей, який нещодавно втратив дружину. Ця готовність свідомо пожертвувати земним благополуччям, кар'єрою та безпекою заради того, що вважаєш істиною, приголомшує до глибини душі. По-друге, незважаючи на те що він був ученим зі світовим ім'ям, він ніколи не знімав хрест (панагію). Завдяки його книзі «Нариси гнійної хірургії», настільному підручнику для багатьох поколінь лікарів, донині рятують життя. Вражає його безкомпромісність. Так, наприклад, перед початком кожної операції він молився, ставив на тілі пацієнта хрест йодом і лише потім брав скальпель. Лекції студентам і лікарям читав у рясі та з панагією на грудях, принципово не входив до операційної, якщо там прибирали ікону. Він довів усьому світові, що між справжньою наукою та глибокою вірою немає суперечності — вони можуть гармонійно співіснувати в одному великому серці. По-третє — приклад безмежного милосердя. Для нього не існувало ідеології, коли йшлося про людський біль. Перебуваючи у найжорстокіших, нелюдських засланнях у Сибіру (загалом він провів у в'язницях і засланнях 11 років), він продовжував безкоштовно оперувати, не поділяючи людей на «своїх» і «чужих». До нього, засланого «ворога народу», шикувалися величезні черги не лише з місцевих селян, а й з партійного керівництва. Він лікував їх у напівзруйнованих хатах, використовуючи як інструменти прості ножі та слюсарні кліщі. Під час війни він керував евакогоспіталем, витягуючи з того світу важкопоранених радянських солдатів. Оперував добами, а якщо санітарка забувала залишити йому їжу, він міг по кілька днів оперувати голодним. Коли у 1946 році йому вручили Сталінську премію першого ступеня за наукові праці, він практично всю її суму (200 тисяч рублів) перерахував на допомогу сиротам і дитячим будинкам, що постраждали від війни, залишивши собі лише мінімум для скромного життя. А що сказати про знамениту телеграму святителя Луки на ім'я Голови Президії Верховної Ради СРСР М. І. Калініна, надіслану на початку Великої Вітчизняної війни, — це один із найсильніших документів епохи. У ній він написав: «Я, єпископ Лука, професор Войно-Ясенецький, відбуваю заслання у селищі Велика Мурта Красноярського краю. Будучи фахівцем із гнійної хірургії, можу надати допомогу воїнам в умовах фронту або тилу, там, де мені буде довірено. Прошу моє заслання перервати і направити в госпіталь. Після закінчення війни готовий повернутися в заслання». Приклад патріотизму святителя Луки не мав нічого спільного з державною ідеологією, він був укорінений у християнській любові до ближнього. Його телеграма — це унікальний приклад справжнього, некон'юнктурного служіння: перебуваючи у принизливому засланні, будучи гнаним радянською владою, він не затаїв образи, а в момент смертельної загрози для Батьківщини запропонував свій геніальний хірургічний талант для порятунку поранених солдатів, смиренно додавши: «Після закінчення війни готовий повернутися в заслання». Ну, і звісно ж, незламний дух і чесність перед Богом і людьми. Його піддавали допитам «конвеєром» (коли людині не дають спати по 13 діб і постійно допитують), його били, відправляли за Полярне коло. Але він не підписав жодного неправдивого доносу, не зрікся Христа і не озлобився на людей. При цьому він відкрито говорив: «Я полюбив страждання, що так дивовижно очищає душу». А у звітах НКВС-КДБ його називали «впертий старий». Святитель Лука не був «абстрактним» святим зі старовинної ікони. Він — наш сучасник, як і святитель Миколай Жицький, що жив у XX столітті, пройшов через бюрократичні, політичні та побутові кошмари, з якими стикалися мільйони людей. І серед цієї темряви він залишився бездоганним лікарем, патріотом, вірним пастирем і людиною неймовірної внутрішньої свободи. Він лікував тіла людей земною хірургією, а їхні душі — прикладом свого життя. Звичайно, приклад такої Особистості вплинув і продовжує впливати на мій духовний шлях, так, наприклад, я звіряю багато своїх вчинків із його в тій чи іншій ситуації. Коли я викладав у медичному університеті, окрему лекцію я присвячував святителю Луці. Навіть деякі розпорядження по єпархії я фактично переписав із розпоряджень, які видавав сам святитель Лука.
ПОВНИЙ ТЕКСТ ЗА ПОСИЛАННЯМ
https://drive.google.com/file/d/1H_u4Fs5ikVET9PUY1BZqS3-uWwkx6Kw3/view?usp=drive_link