Прощення та благословення людиною своїх кривдникiв, як особливо зазначив Його Високопреосвященство, є проявом вищої ступенi християнської любовi, а тому вимагає внутрiшньої сили, духовної зрiлостi та постiйної роботи над собою.
«Провидницьке, – сказав Владика, – що заклик про прощення прозвучав з вуст того, хто колись сам був гонителем Церкви i пам'ятає, як це – бути тим самим гонителем, за якого хтось мусив молитися, а не проклинати його. І тому слова: «Благословляйте гонителiв ваших: благословляйте, а не проклинайте» – не абстрактне моральне повчання апостола, а особистий досвiд людини, яка сама була врятована чужим благословенням».
Говорячи про природну реакцiю людини вiдповiдати взаємнiстю: образою на образу, погрозою на погрозу, кривдою на кривду, Архiпастир нагадав слова святителя Іоанна Златоуста, який вважав, що не мститися кривднику здатна i просто розсудлива людина, а от благословляти гонителя – справа ангельська.
«А щоб нашi земнi справи якнайшвидше ставали справами ангельськими, – пiдкреслив Владика, – необхiдно дивитися не на кривдника, а на нагороду.
Святитель Феофан Затворник вчить, що заповiдь виконується не язиком, а серцем – i серце може змiнюватися лише тодi, коли людина перестає жити земними розрахунками i переносить свої надiї на небо. Тодi все, що вiдбувається на землi, оцiнюється за одним критерiєм: наближає це мене до Бога чи вiддаляє. А гонiння, образи, перенесенi з терпiнням, наближають. Кожна незаслужена образа стає, за словом Златоуста, запорукою небесної нагороди».
Потiм Його Високопреосвященство звернув увагу на можливi труднощi у виконаннi заповiдi апостола про прощення i слiв пророка Ієремiї про ревне служiння Боговi.
«Допоки людина вважає головною цiннiстю земний спокiй, репутацiю, справедливiсть тут i зараз, – промовив Його Високопреосвященство, – благословляти кривдника буде справою немислимою. Але як тiльки серце устремляється до небесного, образа втрачає владу над душею. Але тодi може виникнути питання: як поєднати це зi словами пророка Ієремiї: «Проклятий усiлякий, хто робить справу Господню без дбайливостi»? На перший погляд здається, що тут протирiччя: то нам заповiдано не проклинати, то Писання саме вимовляє прокляття. Але протирiччя немає. Слова Ієремiї зверненi не до почуттiв серця щодо людей, а до якостi виконання нашого служiння Боговi. Недбалiсть, про яку говорить пророк, – це байдужiсть, теплохладнiсть, формальне, на пiвсили виконуєме дiло Боже: молитва без уваги, служiння без благоговiння, пiклування про душi без любовi, наклеп на спiвслужителiв, вчити одному, а самi так не чинити».
Владика також нагадав про те, що «благословляти гонителiв – це не слабкодухiсть i не байдужiсть до зла, а якраз завзяте, ревне, небайдужисе виконання заповiдi Христової».
«Благословення кривдникiв, – сказав вiн, – це духовний подвиг, а не слабкiсть. Проклинати у вiдповiдь – набагато легше, це шлях найменшого спротиву. А благословляти ворога, зберiгаючи при цьому тверезий запал про правду Божу, – це подвиг, що вимагає повноти сил, а не їх економiї. Інакше кажучи: недбалий не той, хто вiдмовляється мститися, а той, хто зовсiм не працює над своїм серцем, хто залишає злобу i образу рости в собi, бо боротися з ними – важче, нiж їм пiддатися».
На завершення Запорiзький митрополит побажав вчитися у апостолiв Петра та Павла, «справившись шляхом падiння i навернення, гонiнь i мучеництва, вiдповiдати свiтовi не прокляттям, а любов'ю до кровi, i в день їх пам'ятi просити у них сил – не для того, щоб стати безчутливими до болю, а щоб, вiдчуваючи її, вiдповiдати благословенням, пам'ятаючи, що в цьому i полягає старанне виконання дiла Господнього».