Звертаючись до своєї пастви, Його Високопреосвященство нагадав слова апостола Павла, сказанi ним задовго до Голгофи, задовго до Риму з його цирками i левами, задовго до Іпатiївського дому: за Тебе умертвляють нас кожен день, вважають нас за овець, приречених на заклання, пiдкресливши при цьому, що вони сьогоднi звучать як нiколи актуально, нiби написанi про наше з вами життя.
«Перш за все, – сказав Владико, – до цих слiв потрiбно ставитися без страху i без нарiкання. Адже ще Христос попереджав: якщо Мене гнали, будуть гнати i вас. І потiм, апостол не скаржиться, вiн свiдчить, а святитель Іоанн Златоуст пояснює: тела християн – це жертва, але вони не бояться i не хвилюються, бо нагороду їм воздасть Сам Бог. Свiт сьогоднi, як i в днi апостола Павла, спокiйно дивиться на страждання християн. Поб’ють священника – i знайдеться чимало тих, хто скаже: «доля така або так йому й треба». Зруйнують храм – i свiт у кращому разi промовчить, а частiше скаже – немає коштiв на утримання або йому тут не мiсце».
Далi Архiпастир вказав на те, що гонiння i наклепи, з якими сьогоднi стикаються вiрнi чада Української Православної Церкви, є не просто пiдтвердженням iстинностi слiв Святого Письма, а скорiше нагадуванням про те, що в будь-яких випробуваннях слiд бачити прояв волi Божої.
«Багато з нас, – констатував Його Високопреосвященство, – на власному досвiдi дiзнаються, що значить бути «вiвцею, приреченою на заклання» – терпiти наклепи, вигнання з храмiв, судовi переслiдування, ненависть, брехню та насмiшки з боку братiв, а iнодi й пряме насильство лише за те, що залишаємося вiрними Христу i канонам Церкви. Хтось втрачає прихiд, хтось – свободу, хтось – здоров'я. І свiт знову каже: «самi виннi», «час такий». Але апостол Павло нагадує: так було передбачено ще в псалмi Давида. Значить, нiчого неочiкуваного не вiдбувається, лише виконуються слова Божi, але при цьому не вiдмiняється Його любов».
На велике жаль, як особливо вiдзначив Владико внутрiшнє зрадництво i «духовний опортунiзм» становлять не меншу небезпеку, нiж гонiння ззовнi.
«Сьогоднi знаходяться тi, хто, називаючи себе чадами Церкви, виправдовують гонiння на Неї словами про те, що треба «пiдкоритися бiльшостi» або «розумiти вимоги часу». Але апостол Павло не вимiрює iстину числом голосiв – iстина не пiдкоряється арифметицi натовпу. Бiльшiсть може помилятися, i не раз помилялося: бiльшiсть кричало «розiпни Його», вимагало Варавву. Ми не повиннi вiдповiдати на таку зраду ненавистю чи вiдчаєм, але повиннi називати речi своїми iменами i не дозволяти благовидним словам пiдмiнити вiрнiсть Христу, – пiдкреслив Архiпастир
«Християнська любов, – нагадав Митрополит, – це не почуття симпатiї, а воля, спрямована на благо ближнього навiть всупереч образi. Ми покликанi не виправдовувати зло, але й не вiдповiдати злом на зло. Гонителi залишаються людьми, за яких помер Христос, i наш обов’язок – молитися за їхнє навернення, а не за їхню загибель. При цьому не втрати звичного укладу життя i комфорту треба боятися, а втрати любовi Божої. Це шлях iстинної християнської любовi i необмеженої духовної сили».
Наостанок Владико закликав «просити у нинi прославлених святих мученикiв молитов про нашу Церкву, про всiх гнаних за правду Христову, про нас самих – щоб, коли прийде час випробування, ми, подiбно до них, змогли сказати разом з апостолом Павлом: але все це перемагаємо силою Того, Хто возлюбив нас».
«Християнська любов – це не почуття симпатiї, а воля, спрямована на благо ближнього навiть всупереч образi»
17 липня 2026 року, в день пам'ятi святих страстотерпцiв, мученика Миколая i разом з ним убитих, Високопреосвященнiший Лука, митрополит Запорiзький i Мелiтопольський здiйснив Божественну лiтургiю в Свято-Троїцькому храмi та виголосив проповiдь про «духовний опортунiзм» i внутрiшню зраду, якi не менш небезпечнi, нiж гонiння ззовнi
