Вiтаючи зi святом, Його Високопреосвященство закликав своїх духовних чад невпинно звертатися до Матерi Божої як до невичерпного джерела миру, спiвчуття, любовi та духовного захисту.
«У сьогоднiшнiй день, — сказав Владика, — ми молимося перед чудотворним образом Пресвятої Богородицi, названої Святогiрською. На нiй зображена Та, Яка несе нам захист i покров, розраду для скорботних, поранених, осиротiлих, для всiх потребуючих. Великий дар бути пiд омофором Пресвятої Владичицi нашої Богородицi.
Але не всi хочуть цього покрову, не багато хто поспiшає пiд цей омофор. Багато хто вiдкидає, i тому апостол Павло у сьогоднiшньому читаннi говорить з болем, але й суворiстю: «Язичники приносять жертву бiсам, а не Богу. А я не хочу, щоб ви були в спiлкуваннi з бiсами». Це не слова давнини, а звернення до всiх, хто живе у сучасному суспiльствi, де на кожному кроцi закликають не до покаяння, а до сили предкiв, енергiї землi, сили нацiї, поклонiння мiсцевим богам. Зводять язичницькi капища, на тiло наносять язичницькi символи. Сучасне язичництво процвiтає навперебiй.
Ось чому свята Церква через апостола Павла знову i знову закликає нас повернутися до iстинної вiри, любовi та покаяння. Сучаснi форми iдолопоклонства — поклонiння iдолам з матерiальних цiнностей, нацiоналiзму, полiтичних та iнших гасел — вiдволiкають людину вiд iстинного шляху до Бога. Ось чому так важливо якомога частiше звертатися у своїх молитвах до Матерi Божої, Яка є невичерпним джерелом миру, спiвчуття, духовного захисту i жертвенної любовi, словом, всього того, без чого неможливо людинi зберегти свою безцiнну душу».
Владика нагадав про те, що не кожна жертва приноситься Богу i не кожне служiння є святим: «Серце людини, її вчинки, її дiї завжди комусь належать: або Богу, або ворогу роду людського. А це означає, або вона приносить жертву Богу, або своєму ворогу — дияволу. Навiть якщо сама цього i не усвiдомлює. Скiльки зараз приноситься жертв заради помсти, злоби, iдеологiї, жорстокостi, полiтичної самостiйностi. Цi жертви не потрiбнi Богу. Бог не приймає кров, пролиту в iм’я ненавистi. Коли вiра стає iдолом, вона перетворюється на зброю ворога роду людського та душогубiв всiх мастей. Сьогоднi святий апостол Павло знову нагадує нам про те, що язичники приносили жертви бiсам, думаючи, що служать своїм богам. Вони були щирими у своїх жертвоприношеннях, але гинули, бо помилялися у дусi. Не могли розрiзнити, де дух Божий, а де дух диявольський.
Те саме вiдбувається на наших очах, коли є здавалося б i православна риторика, i патрiотична боротьба в iм’я захисту вiри. Але всi цi гасла використовуються духом зла. Коли iкона перетворюється в амулет, а храм стає ареною полiтики, це стає святотатством. Молитва стає приводом для приниження, презирства чи навiть ненавистi. Це ж не жертва Богу, а жертва дияволу. У будь-якому суспiльствi, особливо переживаючому важкi потрясiння, iдолопоклонство може приймати витонченi маскуючi форми, що на перший погляд навiть здаються святими та правильними».
Ворог роду людського, як зауважив з гiркотою Запорiзький Архiпастир, настiльки хитрий i безжалiсний, що навiть таку пiднесену доброчеснiсть як патрiотизм змiг опошлити i спотворити: «Почуття патрiотизму саме по собi чудове, воно є доброчеснiстю. Але коли патрiотизм стає вищою iстиною, виправдовуючою будь-яку жорстокiсть, брехню, ненависть та духовне заслеплення, вiн перетворюється в iдола. Хто говорить: «Я люблю Бога, а брата свого ненавиджу, той брехун». Якщо брат ненавидить брата в iм’я держави, вiн вчиняє духовний злочин. Коли людину, будь то визначний полiтик, воєначальник, авторитет нацiї, великий керманич, отець всiх народiв, починають вшановувати без критики, без розсудливостi, як безгрiшного, вiн стає iдолом. Коли людина починає поклонятися людинi, — це крок до смертi її душi.
Сьогоднi також мiльйони, мiльярди людей поклоняються iдолу засобiв масової iнформацiї та суспiльнiй думцi. Слово Боже пiдмiняється iнформацiйною стрiчкою. Люди бiльше вiрять коментарям в соцмережах, нiж Євангелiю. І як результат, душа вiдривається вiд молитви та Євангелiя, i прилiплюється до брехнi, не помiчаючи цього.
На грунтi релiгiйного та полiтичного роздiлення з’явився новий вид iдолопоклонства — поклонiння своїй конфесiї, своїй «нацiональнiй юрисдикцiї», своїй iдеї. Але у всьому цьому i близько немає Бога. Адже що говорить Господь? «По тому взнають всi, що ви — Мої ученики, якщо будете мати любов мiж собою». Не по нацiї, не по мовi або iншим ознакам, а по любовi Господь взнає нас».
Владика також вказав на те, що найвитонченiшим iдолопоклонством сьогоднi є зовнiшнє сповiдання Христа: «Людина може ходити в храм, навiть сповiдатися i причащатися, але серце її далеко вiд Бога. Така форма духовного iдолопоклонства спостерiгається у нас зараз. Форма, здавалося б, збережена, а от змiсту нiякого немає. А нам необхiдно розумiти, що будь-яка iкона Владичицi нашої Богородицi, це не прапор перемоги над ворогами, а джерело миру i зцiлення. Мати Божа дивиться на нас не з гнiвом, не з обвинуваченнями, а зi сльозами, як мати, що стоїть бiля гробу своїх дiтей, що павшi у цiй iдоложертовнiй вiйнi. Її погляд — це заклик до покаяння, до сердечного примирення. Вона не закликає нас мстити, сперечатися, проклинати. Вона кличе нас до любовi, до спiлкування з Богом. Все Її життя, наповнене жертвенною любов’ю, радiстю, терпiнням, спiвчуттям, лагiднiстю i смиренням стало жертвою Богу. Святогiрська iкона i всi iншi iкони Божої Матерi нагадують нам про це. Сьогоднi Вона знову i знову говорить кожному з нас: «Не приносiть бiльше жертв ненавистi, а принесiть сльози покаяння, сльози молитви».
У сьогоднiшнiй день, як i в усi iншi днi, свята Церква кличе нас до духовної жертви. А що це за жертва? Це жертва нашої молитви, жертва прощення всiх. Це терпiння всiх тих негараздiв, якi ми з вами сьогоднi переносимо. У сьогоднiшнiй день менi хотiлося б, щоб ми стали бiля нiг Матерi Божої, але не з обвинуваченнями, не з гаслами, не з плакатами, а з чистим серцем, яке хоче бути завжди поряд з Богом. А ще менi хотiлося б, щоб ми не забували молитися про Владику Арсенiя, який, незважаючи нi на що, несе свiй хрест, без нарiкання, не пiддається на провокацiї, не проклинає Бога, Матiр Божу, святих угодникiв, не волає до помсти, а з лагiднiстю та смиренням, iз сльозами на очах звертається до Царицi Небесної. Адже поки є такi люди, що без нарiкання несуть свiй хрест, буде стояти земля, бо вони моляться за нас i за їх молитвами Господь сьогоднi нас терпить».