Вiтаючи всiх з днем пам’ятi новомученикiв i сповiдникiв Бердянських та продовженням свята Пасхи Христової, Його Високопреосвященство зазначив, що згадуванi подiї є черговим пiдтвердженням перемоги Христа над смертю та Його воскресiння з мертвих.
«У цi свiтлi днi пасхальної радостi, коли кожен подих славить Господа, ми згадуємо не лише найвеличнiшi подiї в iсторiї людства, перемогу життя через смерть, але й тих, хто з вiрою та мужнiстю засвiдчив цю перемогу у своєму життi та у своїй смертi. Серед таких свiдкiв iстини Христової – нашi спiввiтчизники, молитовники за нас, нашi заступники при Престолi Божому. Це новомученики Бердянськi: священномученики Вiктор, Михайло та Олександр, якi засяяли у ХХ столiттi в страшнi роки безбожної влади, що влаштувала гонiння на православних християн. Це нашi з вами брати i сестри, що жили не так давно, молилися в тих самих храмах, що й ми, сповiдували ту ж вiру, засвiдчуючи цьому свiту, що вiра у Воскресiння Христа i Його перемогу над смертю реальна i дiєва. Перемога Христа над смертю була для них не просто iсторичним фактом, а особистим, духовним переживанням, що давало надiю та сили протистояти всякому злу. Чи можемо ми сьогоднi сказати про себе, що у нас є така ж вiра i така ж сила? Вони жили в умовах, коли за хрестик на грудях або за участь у Божественнiй Лiтургiї, за вiрнiсть Церквi Христовiй можна було позбавитися не лише свободи, а й життя. І що вони обрали? Вони обрали бути з Христом i бути з Ним до самої смертi. Святi новомученики не були героями в мирському розумiннi, вони були глибоко вiруючими, простими людьми, але у момент випробувань проявили найвищий ступiнь вiрностi Христу. Їх не змогли зламати нi погрози, нi катування, нi вмовляння, нi муки, бо, як казав преподобний Ісаак Сирин, «любов до Бога вища за страх, i хто полюбив Бога, той вже не боїться». Задуматися лише: хто полюбив Бога, той нiчого не боїться. Подвиг новомученикiв Бердянських – це урок для всiх нас. Урок мужностi i вiрностi Богу. Тiльки вiрностi не зовнiшньої, не формальної, а глибоко укорiненої в серцi. Наскiльки це важливо для всiх нас. Особливо сьогоднi, коли ми стикаємося з духовною невизначенiстю, з суспiльним тиском, зi спокусою пiти на компромiс заради спокою».
Продовжуючи, Владика нагадав про те, що новомученики показують шлях смирення: вони не вiдповiдали злом на зло, йшли на страждання з любов’ю, як i Сам Христос.
«Є глибока рiзниця мiж мучениками i борцями по плотi. Чим перемагає мученик? Адже вiн перемагає не силою, а любов’ю. Все зло вони долають не своєю волею чи хитрiстю, а силою Господа, який полюбив їх. Так отець Вiктор Кiранов, будучи в ув’язненнi, переживаючи страшнi муки, писав, цитуючи апостола Якова: «Спочатку страждання, потiм терпiння, а перенесення їх привчає до смирення, яке породжує любов i приводить до спасiння». А як ми переносимо свої страждання? Точно так само? Чи нарiкаємо i шукаємо причини? У чому ж сила мученикiв? Чому вони можуть це терпiти? Перш за все тому, що справжня перемога для них була не над ворогом, а над собою, своїми страхами, внутрiшнiм хаосом. Сила Христова, Його любов допомагала їм. Саме любов Божа допомагає здолати всi страждання i саму смерть. Коли Христос з нами, нiякi бiди не зламають нас, тому що Вiн поряд. Через Бога, тiльки з Богом, ми можемо все подолати, Вiн нiколи не залишить, якщо ми не вiдвернемося вiд Нього».
За словами Архипастиря, подвиг новомученикiв нагадує також про необхiднiсть зберiгати єднiсть у Церквi.
«Сьогоднi, коли церковне єднання пiддається випробуванням, i ми всi є свiдками цього, подвиг мученикiв нагадує нам про Церкву як про живе Тiло Христа, поза яким немає спасiння. Без єдностi Церква не iснує. Хто вiдпадає – позбавляється благодатi. І мы, як iстиннi чада Православної Церкви, покликанi до молитви й єдностi. Ми зобов’язанi засвiдчувати про вiру, проявляти мужнiсть i не вiдступати. В наш час християнин – це сповiдник, навiть якщо його не розпинають. Його слова, його життя – свiдчення про хрест. Чи могли ми уявити, що у свiтi, що пропагує свободу i рiвнiсть, можуть вiдбуватися гонiння? Інодi нам здається, що часи змiнюються, але насправдi нiчого не змiнюється. Адже Христос вчора, сьогоднi i назавжди Той самий. Тому i диявол користується тими самими методами, що й завжди. Тому суть залишається незмiнною: бути з Христом – це вже подвиг. Недарма святi отцi кажуть: «Без скорбот i хрестiв немає спасiння, а де хрест, там i воскресiння». Як Христос молився на хрестi за своїх ворогiв, так i ми повиннi вчитися прощати. Це iстинний шлях до перемоги, бо любов завжди перемагає ненависть. Хай кров новомученикiв Бердянських стане насiнням нашої вiри. А їхнi молитви та нашi добрi справи змiцнюють нас у вiрi, любовi та рiшучостi йти за Христом».