Такi властивостi людської душi, як терпiння, правдивiсть, милосердя, тверезий погляд на те, що вiдбувається, уникання осуду, брехнi та спокус, допомагають гiдно свiдчити про Христа i залишатися справжнiми чадами Його Церкви.
Про це Його Високопреосвященство говорив у своїй проповiдi, розповiдаючи про подвиг преподобномучениць великої княгинi Єлисавети Феодорiвни та iнокинi Варвари, все життя яких стало пiдтвердженням слiв апостола Павла: «У всьому являємо себе, як служителi Божi, – у терпiннi великому, у скорботах, у нуждах, у тiснотах, у ранах, у в’язницях»
«Служитель Божий, – нагадав Архiпастир, – впiзнається не за одягом чи декларацiями, а за тим, витримує вiн випробування часом, гонiннями, наклепом – i, спотикаючись сам, не тягне iншого за собою. Святий Фiларет Московський додає до цього перелiку ще одне, здається скромним, але необхiдне всiм – працю, несену «не з почуттям неволi, а з почуттям слухняностi волi Божiй».
Говорячи про сучаснi виклики, Владика вказав на необхiднiсть нiколи не забувати про ту високу мiсiю, яка покладена на християнина Богом.
«Кожен християнин, – сказав вiн, – мiсiонер, чи хоче вiн того чи нi. Адже по нас судять i про Церкву, i про Христа. Мiсiонер не має права говорити вiд iменi Бога неперевiрене – iнакше вiн лжесвiдок; а якщо знає iстину i мовчить зi страху – то бунтiвник. Наше служiння має бути бездоганним. Тим бiльше в умовах, коли багато хто хоче подiлитися своєю думкою в соцмережах. Бути сьогоднi справжнiм «служителем Божим» – означає мати терпiння, а не запальнiсть; бути джерелом правди, а не вигiдної напiвправди; проявляти милiсть до того, хто падає, а не злорадство; промовчати там, де слово не принесе нiякої користi».
«Не можна називати себе християнином, – пiдкреслив Його Високопреосвященство, – i при цьому сiяти в iнтернетi брехню i ненависть, осуджувати людину. Той, хто свiдомо сiє ворожнечу, прикриваючись iм’ям Христовим, стає «спокусою для слабких i зброєю в руках хулителiв Церкви».
Щоб не стати невiльною жертвою махiнацiй ворогiв Церкви, необхiдно, як особливо зазначив Архiпастир, «не читати й не слухати їх, i тим бiльше не поширювати, i нiколи не сперечатися з захопленням, знаходячи у чужiй злостi потiху».
«Ми повиннi вiдрiзняти грiх вiд грiшника i молитися за них. Не бути суддями, але i не бути стороннiми спостерiгачами. І не забувати того, що сказав
Христос: «горе тому, через кого приходить спокуса» i водночас – горе тому, хто приймає спокусу з радiстю. Ставитися до них потрiбно так само, як до самих себе, коли ми падаємо: з тверезим нагадуванням, з любов’ю, без пiднесення, пам’ятаючи, що сьогоднi – спокушений, а завтра, за молитвою i вразумленням, може стати сповiдником, як колись митники i блудницi ставали апостолами, – сказав Запорiзький Митрополит.
На завершення Владика побажав, щоб пам’ять про прославлених сьогоднi святих навчила «малого, але справжнього: «не давати претикання хоча б в одному коментарi, хоча б в одному репостi, – i тим виявляти себе справжнiми служителями Божими».