Сердечно привiтав всiх зi святом, Його Високопреосвященство звернулося iз архiпастирським словом щодо необхiдностi слiдувати найкращим зразкам служiння Богу, одним iз яскравих втiлень якого є свята рiвноапостольна Ольга.
За словами Владики, щоб учинки християнина, як i все його життя, сприймалися свiтом як одне живе свiдчення про Христа, його служiння повинно завжди бути засноване на смиреннi, терпiннi та любовi.
«Прикладом такого служiння, – сказав вiн, – є княгиня Ольга, весь життєвий шлях якої є пiдтвердженням слiв апостола Павла: «нiкому нi в чому не покладаємо преткнення, щоб не було осуджене наше служiння». Розкриваючи сенс сказаного, Блаженний Феофiлакт пояснює: «апостол влаштовує своє життя так, щоб нiкому не дати приводу – не до обвинувачення навiть, а до звичайного докору, до спокуси».
При цьому Архiпастир дав зрозумiти, що служiння, – це не лише слова християнина, але й його вчинки, якi не повиннi дозволити оточуючим засумнiватися нi в правдивостi його слiв, нi в iстинностi його вiри.
«Це стосується, – пiдкреслив Його Високопреосвященство, – не лише священнослужителiв, але й простих мирян. Служiння – це доля кожного християнина, на якому б мiсцi вiн не стояв. Якщо служiння пастора, який несе на собi образ Христовий, розходиться iз проповiддю, то осуд падає не тiльки на нього, а й на саме Євангелiє, крiм того, вiра i Церква, та й сам Христос, також страждають хулу в очах людей. Служiння влади маючого – це вiдповiдальнiсть за тих, хто ввiрений його пiклуванню. Влада, дана Богом, є служiнням, а не пануванням заради себе. Усяке преткнення тут – це несправедливiсть, неправда, вживання сили на зло. Служiння громадянина – це чеснiсть, працелюбнiсть, вiрнiсть своєму слову i своїй землi, адже, за словом святителя Феофана, важливо не тiльки уникати осуду, але й справою являти, чий ти слуга».
Говорячи про характер служiння сучасного християнина та форми преткнення, Архiпастир закликав бути вiдповiдальними, оскiльки грубе слово або недобросовiсний вчинок можуть швидше вiдштовхнути вiд Христа, анiж до Нього наблизити.
«Кожен з нас, – сказав вiн, – це жива проповiдь, яку читають оточуючi перш за все слова. Сьогоднi преткнення особливо виникають у просторi соцiальних мереж, цьому новому торжищi людських слiв. Тут спокуса розпiзнається не одразу: осуд, видається за ревнiсть; гнiв як прояв правди; марнославство ховають пiд свiдченням вiри. Часто преткнення ховається пiд личиною ревностi за правду: нам здається, що ми викриваємо грiх, а насправдi тiшимо власну гордiсть i жадобу бути почутими».
Смирення, терпiння i любов до спiврозмовника, Владика назвав тими доброчинностями, якi здатнi перемогти будь-яке преткнення, а також «мовчання там, де слово принесе бiльше шкоди, нiж користi».
«Перед будь-яким словом, вкинутим у свiт, – особливо в переписцi чи в мережi, – сказав вiн, – корисно поставити собi питання: чи слугуватиме це до єднання чи до роздiлення, приведе до Христа чи вiдштовхне вiд Нього. Боротися з преткненням можна смиренням, яке не шукає свого, терпiнням, яке не вiдповiдає злом на зло, i постiйною пам’яттю про те, що в кожному словi й дiлi ми представляємо перед свiтом не себе, а Христа, i тому несемо вiдповiдальнiсть не тiльки за правду сказаного, але й за дух, у якому вона сказана».
На завершення своїх слiв Правлячий Архiєрей закликав до постiйної молитовної пильностi i необхiдностi пам'ятати про присутнiсть Божу, щоб зважувати кожен свiй крок i не давати волi нi гнiву, нi марнославству, нi поспiшному осуду.