Мріяти зараз – розкіш. Тепер в тренді невизначеність. Жоден навіть припустити не може, що скоїться з ним завтра. Зрозуміло, що лагідного і пухнастого (яким воно зараз уявляється) старого життя, навіть за часів ковіду, вже не буде ніколи. Буде щось інше. Навіть якщо заплющити очі і намагатися не думати про нього. Якщо ми і не наважимося розгорнутися в бік майбутнього, нас просто з часом вштовхне в його середину. Залишається втішатися, що в Господа плани на нас кращі за наші, і продовжувати в душі зрощувати довіру до Нього.
Щоб це майбутнє не було дуже болісним, до нього треба готуватися. Готуватися до змін – значить мінятися самому. У який спосіб? Мені здається, що чим далі, тим більше трапляється життєвих вправ із зірочками. Пам’ятаю, як за тих часів, коли і подумати про наше сьогодні було й годі, я зізналася священнику, що прошу в Господа любові до тих, хто мене не любить. Він сплеснув руками і з жалем до мене промовив: «Ви бажаєте собі скорботи!» Пам’ятаю свою думку: «При чому тут скорбота?» Пройшло багато років, перш ніж я зрозуміла прямий зв’язок між скорботою і любов’ю до всіх. Так просто з неба любов у серце не падає.
Мені здається, що зараз у нас одна вправа із декількома зірочками на всіх — навчитися бачити в іншому людину. Навіть, якщо вона не така, як нам хочеться і вважається за потрібне. І дозволити їй бути такою, як вона є. Чи впораємося? Адже дуже хочеться, щоб у майбутньому кожен з нас почував себе у своїй країні саме людиною, а не емігрантом або якимось небажаним неправильним елементом. Я ще вірю.