Раніше на цьому місці знаходилось німецьке поселення, яке називалось Нейкроне, тут до теперішнього часу збереглася іх церковно-приходська школа. Але з початком Другої Світової війни, усіх німців було депортовано. Після її завершення село, яке зазнало руйнувань, було відбудовано.
Історія Православної Церкви в радянський період – це надзвичайно трагічна і водночас велична сторінка нашої спільної минувшини. Двадцяте століття принесло нашому народу багато випробувань та горя: революція, війни, голод. Але найбільшою бідою було те, що в людей силою намагалися відібрати Православну віру. Багато наших отців, дідів, бабусь виявилися вірними чадами Церкви. Вони гідно пронесли звання християнина через гоніння, зберегли в ті страшні роки образ Божий, даний від народження кожній людині.
Але Бог поруган не буває: минули роки і при першій ж можливості жителі села власними зусиллями відкрили в ньому храм. Правлінням тодішнього колгоспу імені Жданова релігійній громаді було передано місцевий сільський клуб. Стараннями сімей Яриш, Шиманських, Мікусів, Коротя та Іваненко, під керівництвом благочинного Новомиколаївського округу протоієрея Андрія Ільківа, в будівлі було зроблено ремонт. З благословення архієпископа Запорізького і Мелітопольського Василія, 8 січня 1998 року, на другий день Різдва Христового, в храмі відбулась перша Божественна літургія.
В наших селах і містах ми можемо бачити величні храми, які височіють на найкращих місцях. Це наші діди і прадіди спільною громадою вибирали їх, посвячували, будували там храми. З того часу десятки років, а то й століть, несеться звідти безперестанно молитва у небесні простори. Це місце стає особливим, якимось іншим, – святим. Тому кожен християнин, ідучи біля святині, кладе на себе знак святого хреста і ним вітається із самим всемогутнім Богом, засвідчуючи свою покору. Подібно, як із перехожим, вітається він також з небесним покровителем, на честь якого освячено храм. Схожа честь належить і цвинтарям, на яких спочивають наші рідні, а також тим святим місцям, де встановлені пам’ятні хрести та скульптурні постаті святих. Храм в селі Новосолоному був освячений на честь ікони Божої Матері «Зимненська».
Свята Православна Церква багата шанованими іконами Божої Матері. Велика кількість таких ікон свідчить про те, наскільки до нас великі милостині і благодіяння Пресвятої Богородиці, наскільки часто в історії виявляється її опіка про людський рід. Однак святі ікони є свідченням не лише історичного минулого. Вони є яскравим свідченням і сьогоднішнього дня – джерело милості Цариці Небесної і нині залишається невичерпним. До нього ідуть всі – багаті і бідні, знедолені і щасливі, ідуть і в радості і в смутку, ідуть, щоб подякувати і попросити, йдуть з вірою і надією почерпнути благодатної допомоги, спокою і втіхи. Ця ікона свята грецького письма була перенесена з Константинополя до Києва у 988 році княжною Анною як благословення Царгородського Патріарха Миколая Хрисоверга на її шлюб з київським великим князем Володимиром. З стародавніх літописів нам відомо, що у 987 році, завоювавши Корсунь, князь Володимир осліп. У цей час він відправляє своїх послів у Константинопіль до цариці Анни. Від неї він отримує відповідь, що вона стане його дружиною тоді, коли він прийме Святе Хрещення. В купелі хрещення Володимир Великий побачив сильне і незвичайне світло, що сходило від образу Божої Матері, і прозрів. Відтоді ікону визнали чудотворною. Заснувавши у 1001 році в селі Зимне чоловічий монастир, князь Володимир збудував, крім храмів і будівель, терем, в якому він перебував, коли жив і молився у монастирі. Цей будинок і досі називають терем Володимира. На честь освячення храму, яке відбулося у 1006 році, князь подарував монастирю свою сімейну чудотворну ікону Божої Матері з Немовлям Іісусом на руках, яка відтоді знаходиться у монастирському храмі. За багато сотень років перебування на нашій землі, Зимненська ікона зазнала безлiч історичних перипетій. Історія нашої Батьківщини знала купу важких часів. Були намагання окатоличити наш народ, монастир на деякий час тимчасово був навернутий в католицизм.
Але існує фактор, який об’єднує усі катаклізми і репресивні акції – це кардинальна революція світогляду – відречення від Боголюдини Христа і християнської моралі. У недавньому минулому так відбувалося повсюди. При комуністичній богоборчій владі монастир був закритий, ікона зникла. Та Господь осміяний бути не може: після довгих років гонінь та переслідувань люди спромоглися відкрити храм в селі, який пізніше був реорганізований в жіночий монастир, і в 1995 році Зимненська ікона була повернута з Корецького монастиря в свою обитель. В монастирській хрониці зафіксовано численні випадки зцілення за молитвами перед іконою від хвороби очей. Отримують благодатну допомогу і жінки, які мають проблеми з дітонародженням.
Довгий час в нашому храмі служили протоієрей Андрій Ільків, протоієрей Анатолій Поліщук, з 2004 року по теперешній час настоятелем храму є протоієрей Андрій Антонюк.
Стараннями настоятеля та прихожан при храмі діє недільня школа для дорослих та малечі. Ми завжди пам’ятаємо про те, що духовне здоров’я суспільства у першу чергу розпочинається з правильного виховання дітей.
В 2007 році при в’їзді в село та при виїзді були освячені поклонні Хрести, а в 2013-му правлячим архієреєм Запорізької єпархії владикою Лукою в центрі села освячена капличка в честь Покрова Божої Матері.
Храм на честь Зимненської ікони Божої Матері живе своїм життям, несе світло людям, допомагає знедоленим, зробленно багато справ добра та милосердя. Надійними помічниками храму є теперішні керівники ТОВ «Нива» Віктор Альбінович Поплавський з дружиною Валентиною Анатоліївною та Володимир Іванович Коробко. За іхньої допомоги був перекритий дах, встановлено купол, побудована дзвіниця, зроблений капітальний ремонт та ін. Також доброю традицією стала опіка над братською могилою, яка знаходиться біля храму.
Понад тисячу років минуло відтоді, як наша земля була просвітлена світлом Православної віри. Наша Батьківщина і наша Церква завдячує цим святому рівноапостольному великому князю Володимиру, який отримав зцілення та просвітлення від Самої Матінки Божої в образі її Зимненської ікони. Саме Православна віра збудувала на теренах землі нашої святі Божі храми та обителі, які стали не тільки місцем молитовних і аскетичних подвигів, а й справжніми культурними і просвітницькими центрами. Усі ці уроки історії ми повинні пам’ятати й усвідомлювати, особливо тепер, коли наша Україна переживає важкі часи становлення своєї державності. Вибір Православ’я став доленосним для нашого народу, і ось в чому потрібно шукати запоруку процвітання нашого народу і Батьківщини.
