Ольга Ларіонова, журналіст Запорізької ОДТРК:
Хочу написати кілька слів про концерт полтавської співачки Наталії Тихонової, котра після тривалої перерви, знову відвідала Запоріжжя й влаштувала в арт-кав’ярні концерт для любителів авторської пісні. Я і донині перебуваю під впливом нашої зустрічі.
Коло друзів – її улюблена аудиторія. Тоді голос звучить як одкровення (зрештою настав час поговорити про важливе). А той, хто почув її вперше, певно, сприйняв цей музично-поетичний пасаж як послання з небес, несподіваний дарунок долі. Було очевидно: в особі Наталії співпало все: дивовижний музичний смак, тонке й вишукане поетичне слово і прекрасний голос.
Я пригадую кришталеву тишу, коли співачка переходила фактично на шепіт (зрозуміло, що про головне не кричать). І в цю мить народжувалось диво. Наталія ніжно торкалась найпотаємніших струн душі кожного присутнього в залі. Непомітно й впевнено заволоділа нашою увагою і вже не відпускала зачарованих очей і сердець до кінця виступу. До окремих пісень робила преамбулу, говорила, що більшість сюжетів їй наснилося, і сни ці були настільки яскравими й зримими, що залишалось тільки вплести їх в римоване словесне мереживо. Зізнавалась, що вся її музична творчість цілком автобіографічна, і так і крокує вона зі своєю ліричною героїнею по життю, ділить із нею печалі й радощі. Любить співати для тих, хто відчуває в цьому потребу, чекає поетичного слова як останню надію на краще. Наталія вбачає в цьому свій громадянський обов’язок. І не втомлюється вчитися – у людей, у друзів, у життя. Особливо трепетливі рядки відносяться до духовної поезії, коли співачка виводить свою розповідь майже на рівень молитви. Ось так тихенько й молилися ми разом із нею – за близьких, за друзів, за країну.
Пресс-служба Запорожской епархии Украинской Православной Церкви