Неумолимо бежит время, и вот в который раз все мы, возлюбленные о Господе братья и сёстры, вплотную приблизились к порогу совершенно особого периода церковного года – Великого и спасительного поста. Великим он называется по тем великим и уникальным в истории всего мироздания событиям, которые Церковь снова и снова призывает нас молитвенно пережить и переосмыслить. Воскрешение Лазаря, Вход Господень во Иерусалим, установление Божественной Евхаристии, страдания и смерть нашего Спасителя. Что может быть более великим, чем всё перечисленное? Только Пасха Господня, ко встрече которой мы все начинаем готовить как души, так и тела свои.
Великий пост показывает каждому из нас, какие мы христиане. Вероятно, кто-то уже достал из пыльного шкафа своей души маску фарисея и приготовился показывать всем, как он постится, начал тренировать сиплый голос, чтобы «по секрету всему свету» прошептать о количестве отбитых поклонов и изглоданных чёрных сухарей. Кто-то, с воздыханием сказав: «Ах! Снова этот пост!» вступает в период духовного напряжения, связанного с тем, как совместить условия проживания в миру требованиями церковного устава.
Воистину, счастлив тот человек, кто при приближении поста испытывает радость, потому что пост есть «время возвращения домой, время, когда мы можем ожить. Это должно быть время, когда мы отряхиваем с себя все, что в нас обветшало и омертвело, для того чтобы обрести способность жить, – жить со всем простором, со всей глубиной и интенсивностью, к которым мы призваны» (митрополит Антоний Сурожский).
Для поверхностных христиан, для тех, кто, будучи крещёным, всё ещё стоит вне ограды церковной, пост видится как самоистязание, как некая пытка или даже чудачество, от которого веет чем-то средневековым, безнадежно отсталым и устаревшим. От таких людей нередко слышны призывы, мол, нужно идти в ногу со временем, сделать пост, а равно и другие канонические и уставные нормы, более гибкими, комфортными, демократичными.
Необходимо сознавать, что все подобные требования основываются на падшей, повреждённой грехом человеческой природе. Напротив, состояние поста совершенно естественно для человека. Бог, создав наших прародителей и поселив их в Раю, дал им заповедь поста – не вкушать плодов от древа Познания. Какой смысл «идти в ногу со временем», если сейчас так же, как и сто, и триста, и тысячу лет тому назад люди одинаково завидовали, убивали, клеветали. Мы ничем не лучше наших предков, и путь, по которому мы идём, уже многократно пройден, не только грешниками, но и целым сонмом святых и праведных мужей и жён.
Даже по прошествии многих веков мы черпаем из неистощимого кладезя святоотеческой премудрости. Никогда не потеряет для нас своей актуальности «Лествица» Иоанна Лествичника, никогда не забудутся простые и ёмкие слова молитвы Ефрема Сирина, всегда с трепетом и упованием на милость Божию мы будем перечитывать Житие преподобной Марии Египетской, снова и снова будем вслушиваться в образы и метафоры Великого Покаянного Канона преподобного Андрея Критского.
Перечисленные выше труды и молитвословия, проникнутые Духом Святым, никогда не приведут нас к отчаянию, наоборот, они исполнены жизнеутверждающих радости, веры, надежды и любви.
Всем и каждому спешу сказать: Радуйтесь! Грядёт Великий пост! Именно с таким настроем нужно вступать на это поприще, потому что «пока нам недоступен, непонятен этот момент радости, у нас будет получаться чудовищная и кощунственная пародия; мы, будто бы во имя Божие, превратим жизнь в сплошное мучение для самих себя и для тех, кому придется расплачиваться за наши бесплодные потуги стать святыми…» (митрополит Антоний Сурожский).
Сегодня, стоя на пороге Великого поста, призываю всех вас, дорогие моему архипастырскому сердцу жители Запорожской земли, прихожане наших храмов и монастырей, положить деятельное начало своего спасения. Пока есть возможность, пока ходят ноги и бьётся сердце, старайтесь не пропустить ни одного богослужения, ни единого шанса стать лучше и приблизиться к Богу.
Великий Покаянный Канон Андрея Критского, Литургия Преждеосвященных Даров, таинство Исповеди, Причастия, Елеосвящения, Службы Страстной Седмицы – всё это наша Чадолюбивая Матерь Церковь предлагает нам для назидания и исправления. Никто не знает, кому какой век отмерен, «сильнии и младии умирают», так не будем же терять ни одного дня для своей души, чтобы потом, на Страшном Суде Божьем нам не было мучительно больно за бездумно и бесцельно прожитую жизнь.
От всего сердца и от всей души испрашиваю у вас всех прощение и желаю вам всеукрепляющей Божественной Благодати в достойном и спасительном несении подвига молитвы и поста! Благословляю всех вас на подвиг поста!
Божией милостью, смиренный
Митрополит Запорожский и Мелитопольский
Прощёное воскресенье
2020 год, г.Запорожье
ВЕЛИКОПІСНЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОГО ЛУКИ
МИТРОПОЛИТА ЗАПОРІЗЬКОГО І МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО ПАСТИРЯМ,
ЧЕРНЕЦТВУ, КОЗАЦТВУ І УСІМ БОГОЛЮБИВЫМ ЧАДАМ ЗАПОРІЗЬКІЙ ЄПАРХІЇ
Невблаганно біжить час, і ось у котрий раз усі ми, возлюблені о Господі брати і сестри, впритул наблизилися до порогу абсолютно особливого періоду церковного року — Великого і рятівного посту. Великим він називається через ті великі і унікальні в історії усього всесвіту події, які Церква знову і знову закликає нас молитовно пережити і переосмислити. Воскресіння Лазаря, Вхід Господень в Єрусалим, встановлення Божественної Євхаристії, страждання і смерть нашого Спасителя. Що може бути більшим, ніж усе перелічене? Тільки Пасха Господня, до зустрічі якої ми усі починаємо готувати як душі, так і тіла свої.
Великий піст показує кожному з нас, які ми християни. Ймовірно, хтось вже дістав із запорошеної шафи своєї душі маску фарисея і приготувався показувати усім, як він поститься, почав тренувати сиплий голос, щоб «по секрету усьому світу» прошепотіти про кількість відбитих поклонів і згризених чорних сухарів. Хтось, із зітханням сказавши: «Ах! Знову цей піст»! вступає в період духовної напруги, пов’язаної з тим, як поєднати умови проживання у миру з вимогами церковного уставу.
Воістину, щаслива та людина, хто при наближенні поста переживає радість, тому що пост є «час повернення додому, час, коли ми можемо ожити. Це повинен бути час, коли ми обтрушуємо з себе усе, що в нас застаріло і змертвіло, для того, щоб набути здатності жити, — жити з усім простором, з усією глибиною і інтенсивністю, до яких ми покликані» (митрополит Антоній Сурожский).
Для поверхневих християн, для тих, хто, будучи хрещеним, все ще стоїть поза огорожею церковною, піст бачиться як самокатування, як деякі тортури або навіть дивацтво, від якого віє чимось середньовічним, безнадійно відсталим і застарілим. Від таких людей нерідко чутні заклики, мовляв, треба йти в ногу з часом, зробити піст, а рівно і інші канонічні і уставні норми, гнучкішими, комфортнішими, демократичнішими.
Необхідно усвідомлювати, що усі подібні вимоги грунтуються на пропащій, пошкодженій гріхом людській природі. Навпаки, стан посту досконалий природно для людини. Бог, створивши наших прародителів і поселивши їх у Раю, дав їм заповідь посту — не куштувати плодів від дерева Пізнання. Який сенс «йти в ногу з часом», якщо зараз так само, як і сто, і триста, і тисячу років тому люди однаково заздрили, вбивали, зводили наклеп. Ми нічим не кращі за наших предків, і шлях, по якому ми йдемо, вже багаторазово пройдений, не лише грішниками, але і цілим сонмом святих і праведних чоловіків і жінок.
Навіть після багатьох віків ми черпаємо з невичерпної криниці святоотеческой премудрості. Ніколи не втратить для нас своєї актуальності «Лествиця» Іоанна Лествичника, ніколи не забудуться прості і місткі слова молитви Єфрема Сіріна, завжди з трепетом і покладанням надії на милість Божу ми перечитуватимемо Житіє преподобної Марії Єгипетської, знову і знову вслухуватимемося в образи і метафори Великого Покаянного Канону преподобного Андрія Крітського.
Перелічені вище праці і молитвослов’я, пройняті Духом Святим, ніколи не приведуть нас до відчаю, навпаки, вони виконані життєствердних радості, віри, надії і любові.
Усім і кожному поспішаю сказати: Радійте! Настає Великий піст! Саме з таким настроєм треба вступати на цей терен, тому що «доки нам недоступний, незрозумілий цей момент радості, у нас виходитиме жахлива і блюзнірська пародія; ми, нібито в ім’я Боже, перетворимо життя на суцільну муку для самих себе і для тих, кому доведеться розплачуватися за наші безплідні потуги стати святими». (митрополит Антоній Сурожский).
Сьогодні, стоячи на порозі Великого посту, закликаю усіх вас, дорогі моєму архіпастирському серцю жителі Запорізької землі, прихожани наших храмів і монастирів, покласти діяльний початок свого спасіння. Поки є можливість, поки ходять ноги і б’ється серце, намагайтеся не пропустити жодного богослужіння, жодного шансу стати краще і наблизитися до Бога.
Великий Покаянний Канон Андрія Крітського, Літургія Преждеосвяченых Дарів, таїнство Сповіді, Причастя, Елеосвящения, Служби Страстної Седмиці — усе це наша Чадолюбна Мати Церква пропонує нам для повчання і виправлення. Ніхто не знає, кому який вік відміряний, «сильнии і младии помирають», так не втрачатимемо ж жодного дня для своєї душі, щоб потім, на Страшному Суді Божому, нам не було тяжко боляче за бездумно і безцільно прожите життя.
Від щирого серця прошу у вас усіх пробачення і бажаю вам всеукреіплюючої Божественної Благодаті в гідному і рятівному несенні подвигу молитви і посту! Благословляю усіх вас на подвиг посту!
Божою милістю, смиренний
митрополит Запорізький і Мелітопольський
Прощена неділя
2020 рік, м. Запоріжжя
