Історична справка
Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер — зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко.
І друзі і вороги однаково відгукувалися про Сірко, як про людину чудових військових обдарувань. Турки називали Сірко Урус–шайтаном, тобто «російським чортом», а туркені–матері лякали своїх дітей його ім’ям. Сірко завжди стояв і ратував за православну віру. Також про Сірко відомо, що отаман відрізнявся великодушністю і рідкісним безкорисливістю, ніколи не переслідував слабкого ворога, а після війни ніколи не брав собі військової здобичі. Тому він постійно, з особливим завзяттям, намагався боротися про звільнення з татарської і турецької неволі як можливо більшого числа християн, незалежно від того, чи буде то великорос, малорос, поляк чи литовець: «Мы услышали въ твоемъ письмЪ, — писав Сірко своєму недругу гетьману Самойловичу, — непотребное увЪщаніе, дабы отъ подданства нашего христіанскаго монарха не отрывались, — но сего отъ насъ никогда не будетъ… Живучи подлЪ кочевищъ (мусульманскихъ), мы здЪсь беспрестанно бьемся съ непріятелемъ креста святаго… За вЪру православную заставляясь и славу бессмертную тЪм себЪ заробляя, мы перси свои кровью непріятельскою обагряемъ».
Справа православної церкви, її зовнішній лад і внутрішнє благочиння завжди займали Сірка навіть в найбільш тривожний для нього час; так, в 1676 році, коли він зайнятий був справою про «схилянні» Дорошенка до російського царя, і сперечаннями з гетьманом Самойловичем, і відпискою в Москву, і походами на Крим, і турботами про огорожі Січі проти турків, він знаходив час писати в Київ, в Межигірську Спасо–Преображенську обитель, листи, в яких просив ігумена монастиря надіслати в січову церкву хорошого і гідного уставщика і сповіщав про відправлення частини військових доходів в святу обитель, де благочестиві старці підносили святі молитви про запорожців і спокою в своїй «шпиталі» поранених козаків.
Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був відважний, пристрасний; за спогадами польських послів «був непитущим, що для козака велика рідкість». Подання про характер отамана Сірка також дає його відомий вислів: Нужда закон змінює.