Возлюбленные о Господе братья и сестры!
Христос Воскресе!
Один уважаемый мною человек на днях сказал: «К сожалению, журналистика в Украине умерла раньше, чем Александр Мартыненко (Основатель «Интерфакс-Украина», Заслуженный журналист Украины, скончался 28.05.2024 – прим.)».
Недавно одна журналистка обратилась ко мне с просьбой ответить на ряд её вопросов. Зная, что это за сайт, я принял решение – ответить на вопросы письменно. И не ошибся! Я всегда открыт и готов к конструктивному общению, поэтому, честно ответил на все заданные вопросы, но, как всегда, мои ответы были использованы лишь для того, чтобы сделать очередную манипулятивную заметку, направленную против УПЦ и меня лично.
Читая опубликованный материал, который представляет собой «слоеный торт» из 15-летней громадной массы, никак не связанной между собой, лживой и манипулятивной информации о моей жизни в качестве священнослужителя. Я, признаюсь, не был удивлен, в очередной раз, удостоверившись, что высота профессионального уровня журналиста сейчас прямо пропорциональна количеству скабрезностей, лжи и грязи, которую он способен откопать и уместить в одном материале.
Автор, судя по всему собирал как можно больше сплетен и гадостей про мою личность и мое служение, но, все же, так и не смог собрать все – вероятно не хватило времени, либо оставил на продолжение цикла заметок.
В опубликованном материале, автор приводит в качестве своих собеседников, которые знают меня, а фактически моих «судей», людей морально деградировавших, пышущих неприкрытой злобой ко мне, те, которые, разумеется, не только не скажут ничего хорошего, а наоборот – додумают мерзости из-за ненависти, как ко мне, так и к нашей Матери-Церкви. Пороки этих собеседников автора вообще не то, что могут позволить говорить что-либо в адрес других людей, а просто смотреть в глаза людям.
В материале, фактически, используется лишь несколько высказываний, вырванных из моих ответов, остальное – целенаправленная риторика, служащая создать у читателя негативное ко мне отношение. Журналист, в данном случае, не столько собирает факты, сколько, передергивая их, подстраивает под свою точку зрения. В начале публикации сразу вспоминается о том, что я, якобы занимаюсь разжиганием межрелигиозной вражды, но, по факту, автор со своими собеседниками разжигает ее лучше люцифера, сам того не понимая. А быть может, наоборот, полностью отдавая себе отчет…
Ниже привожу полную версию ответов, данных мной автору публикации, на которое я потратил время и открыто ответил на все заданные вопросы.
- Розкажіть, як Ви вирішили стати священиком?
Я не планував ставати священиком, точніше, я хотів бути лікарем. Навчався в медичному університеті, і одного разу на службі владика Іларіон (Шукало) попросив мене прийти до нього на прийом. Під час аудієнції він сказав наступне: відкриватиметься храм у лікарні, і хотілося б, щоб у цьому храмі служив священик і лікар одночасно, як святитель Лука (Войно-Ясенецький); Ви ж у медінституті навчаєтесь? Я відповів, що знаю такого святого і знаю про бажання відкрити храм. Владика Іларіон запропонував мені розглянути можливість хіротонії. Я порадився зі своїм духівником, який сказав, що треба прийняти все як Волю Божу. Так я й став священиком.
- Чим Ви займалися в Донецьку?
Чим я займався у Донецьку – служив, приводив людей до Бога. Знаєте, трохи відійду від суті того, що Ви зараз запитали і скажу наступне: прочитавши решту питань інтерв’ю, я бачу, скільки витрачено часу, щоб зібрати всі плітки, усю брехню про мене. Невже це так цікаво? Адже можна було торкнутися тематики тієї ж благодійності – скільки, завдяки Запорізькій єпархії УПЦ, врятовано дитячих життів, скільки благодійно надано донорської крові, скільком взагалі людям вдалося допомогти? Немає взагалі питань, які б стосувалися добрих справ. Тому складається враження, що широкій аудиторії вони не цікаві, а цікаві якісь домисли, капості, брехня. І чим страшніше брехня, тим, мабуть, вона більше подобається. Якщо так, то стає по-справжньому сумно.
- Чому Вас перевели в Конотопську-Глухівську єпархією?
По-перше, мене з Донецька не перевели до Конотопсько-Глухівської єпархії. Коли я став єпископом, Священний Синод прийняв рішення щодо мого призначення. Мене призначили намісником Глинської Пустині, вікарієм Київської Митрополії. Ось так я і опинився у Глинській Пустині.
- Ви провели в Конотопсько-Глухівський єпархії менше двох років. Чому і як вас призначили служити в Запоріжжя?
Керуючим Конотопською єпархією мене призначили у травні 2008 року і перевели до Запоріжжя у грудні 2010 року, тобто, понад два з половиною роки. Ваше запитання рекомендую адресувати не мені, а до членів Священного Синоду УПЦ: чому вони так вирішили?
Особисто я нікуди не поривався, і чому мене перевели саме до Запоріжжя я знати не можу. У церковній практиці подібні речі віддаються на розсуд священноначалля, все вирішує Священний Синод, а я за все дякую Богові. Де б я не знаходився, я служу насамперед Господу.
- Чи правда те, що В’ячеслав Богуслаєв у 2010 році сприяв вашому призначенню в Запоріжжі?
З В’ячеславом Богуслаєвим я вперше поспілкувався 24 грудня 2010 року, після мого призначення. На Володимирській гірці, у Києві, до мене підійшов чоловік і привітався: «доброго дня, мене звуть В’ячеслав Богуслаєв, я хотів би з Вами познайомитися». На Запорізьку кафедру мене призначили 23 грудня 2010 року, тому, що він робив і як він робив, це Вам потрібно запитувати у нього, а не у мене.
- Чи був В’ячеслав Богуслаєв одним зі спонсорів Запорізької єпархії УПЦ і, якщо так, які суми жертвував та чим допомагав?
Я вже відповідав на це запитання. В’ячеслав Олександрович чим міг, тим і допомагав. Усіх цікавлять суми, але що можу відповісти, якщо він не допомагав лише грошима? І взагалі, подібні питання виглядають недоречно, адже йдеться про пожертвування, а не якісь капіталовкладення чи інвестиції. Людина надавала чесно зароблені гроші, допомагала людям і парафіям, своєму місту, своїй країні. Він жертвував у Славу Божу те, що вважав за необхідне. Наприклад, мені він подарував низку богослужбових речей – трикирій, дикирій, жезл, ікони, книги. І я йому за це дуже вдячний. Який вдячний і за допомогу нашій єпархії, нашим благодійним ініціативам та справам, спрямованим на підтримку населення нашого регіону.
- Ви декілька разів з’являлися на публіці разом з бізнесменом Євгеном Анісімовим, якого називали «смотрящим в Запоріжжі». Чи знали ви про цей його статус? Які стосунки вас пов’язували? Як ви поставилися до його арешту?
Він не був публічною людиною, через що він не з’являлася відкрито, на публіці, з кимось, тому я можу відразу сказати, що це брехня.
Щодо решти – я не збираю плітки. Де рішення суду? Знаю тільки, що якщо людина конкретно могла чимось підтримати, вона підтримувала.
Наприклад, з його допомогою було збудовано храм Петра і Февронії, він багато допомагав дітям, придбав дороге медичне обладнання. Я не бачу у цьому зла. Що в цьому поганого?
Як я відреагував на його арешт? Будь ласка, у ЗМІ є моя відкрита заява щодо цього.
- Деякі священики стверджували, що ви безпосередньо змушували єпархію підтримувати в той час «Партію регіонів». Прокоментуйте це будь ласка.
Я хотів би особисто побачити цих священиків і хотів би дізнатися від них, як я міг їх примушувати, щоб вони підтримували Партію регіонів. Церква – це не партійна організація. Адже коли вона стає такою, свідками чого ми сьогодні, до речі, є, то це вже не церква, хіба що церковна вивіска. У нас не голосують за погрозою єпископа. Кожен сам і насамперед перед своєю совістю відповідає за власний громадянський вибір. Тому це «звинувачення» — простий наклеп.
Подивіться мої звернення перед кожними виборами, будь ласка, вони є на сайті єпархії. Знайдіть там хоч один заклик, що виходить за рамки існуючих норм.
Я закликав лише до одного: щоб люди не спокушалися і розуміли, за кого вони віддають свій голос. А потім не ремствували на владу, бо самі її обрали.
В іншому ж — ніколи і ніде ні публічно, ні таємно я не змушував віддати свій голос за ту чи іншу політичну силу, це повна брехня.
- Ви критикували події на Євромайдані. Чому? Як Ви ставилися до розгону запорізького майдану в 2014 році?
Будь-яке порушення закону та насильство – це гріх, який я не можу підтримувати, лише засуджувати. Все пізнається у порівнянні і з часом. У нас є один дуже яскравий представник – він був одним із помітних діячів на майдані у Запоріжжі, після чого обійняв певну посаду в обласній адміністрації. А перед виборами нинішнього Президента цей чиновник поливав його таким брудом, що гидко було навіть читати. Нормальна людина такого не написала б. Не зважаючи на це він продовжує залишатися на своїй посаді, при Президенті, якого паплюжив до виборів. Хіба цю людину можна назвати порядною? Присмоктався до державної скарбниці, до бюджету, тепер його не відірвеш. Моє запитання до Вас – хіба за це, за подібну практику, стояв майдан?
- У 2017 році після вашої зустрічі з Сербії з Сашею Вуйчічем, він написав пост, де назвав вас «патріархом Новоросії». Що стало причиною такого звернення до Вас і чи реагували ви якось на це?
Це питання треба адресувати до самого Саші. Хто такий Саша, я взагалі не знаю. Так, якись чоловік в одному з монастирів на Фрушка-Горі попросив сфотографуватися зі мною, коли я був у Сербії. Що він пише, вибачте, я цього не знаю, і за це не відповідаю.
- Який стосунок Запорізька єпархія УПЦ має до організації «Радомир»?
Жодного відношення до організації ГО «Радомир» Запорізька єпархія УПЦ не має, бо згадана структура була організована без нашого благословення та контролю. Так, її члени зверталися до наших священиків за духовною порадою, приходили на служби, причащалися, сповідалися. У цьому немає нічого протизаконного. Якщо люди, будь-які люди, щиро приходять до Христа, поважають і дотримуються канонів Церкви, ми повинні їх приймати.
- У 2018 році вас звинуватили в тому, що ви підтримали священика УПЦ, який відмовився відспівувати дитину, що була хрещена в Київському патріархаті. Поясніть будь-ласка, чому.
Я неодноразово давав коментарі щодо цього.
Наш священик вчинив все згідно церковних правил. Оскільки покійна дитина не була членом нашої Церкви, її мав відспівувати представник тієї релігійної організації, в якій вона була хрещена.
Більше того, між священнослужителями, яких запрошують ритуальні агенції, є домовленість: якщо потрібен священик певної конфесії, деномінації, вони передають право здійснення обряду відповідному клірику.
Враховуючи, що покійна дитина була хрещена у Київському патріархаті, наш священик зателефонував і запросив представника УПЦ КП. Той погодився приїхати, треба було трохи почекати. Але коли про це сказали батькам, з’явилося нерозуміння, яке потім за допомогою ЗМІ перетворили на скандал.
Адже, за фактом, просто роздмухали бурю в склянці води. Думаю, ніякого особливого галасу не здіймали б, якби на місці нашого священика опинився клірик іншої християнської конфесії. Потрібен був привід, щоб атакувати нашу Церкву, і цей привід сфабрикували.
Проведу одну, може, не зовсім точну, але зрозумілу Вам аналогію. Уявіть, що до Вас у редакцію приходить людина, показує документ іншого видання та починає вимагати – дайте особистий кабінет, особисту службову машину, зарплату тощо. І коли Ви справедливо вказуєте йому на те, що він працює в зовсім іншому ЗМІ і там має пред’являти свої вимоги, відвідувач починає кричати про те, що Ваші слова – це «спроба заткнути рота журналісту», «атака на свободу слова», «порушення фундаментальних прав людини». І вимагати, щоб Вашу редакцію оштрафували та взагалі закрили як «ворогів вільної преси». А всі інші цей скандал підтримують. Як би Ви до цього поставилися? Напевно, як до страшного та абсурдного сну, що став реальністю. А ми, на жаль, через таке пройшли.
- Який ваш місячний рівень доходу?
Мої прибутки набагато менші, ніж, наприклад, у держчиновників-казнокрадів. Священик живе від Вівтаря, і в чужі кишені свої руки не засовує. Моє утримання залежить від того, скільки я звершую служб, а також від можливостей наших парафій.
- Чому ви критикуєте ПЦУ?
Підкажіть, а звідки виникла ця організація, хто її узаконив?
Всім відомо – вона не визнана всіма Помісними Церквами.
І для мене цей момент є визначальним, оскільки в даному випадку необхідне виключно соборне всеправославне рішення, а не бачення малої частини вселенського Православ’я, яке нав’язується за допомогою політичних інструментів.
Папір, який підписав Вселенський Патріарх, є лише, умовно кажучи, довідкою хворому про те, що він цілком здоровий. Так, можна вдавати, що все добре, що все гаразд, але духовні закони не обдуриш.
Більше того, згадайте слова: «По їхніх справах пізнаєте їх» і «Не може добре дерево приносити плоду поганого». Хіба справжня Церква здатна захоплювати чужі храми, дозволяти своїм прихильникам бити та калічити людей? І це питання ставимо навіть уже не ми, а багато наших православних братів і сестер з інших країн. В їхніх очах згадана Вами організація – це структура з молотком та зубилом у руках, яка на бульдозерах шляхом насильства та обману організовує «добровільні» переходи храмів у свою юрисдикцію. Просто почитайте, що пишуть на цю тематику закордонні церковні ЗМІ, навіть грецькі.
- Деякі священики звинувачували вас у тиску на них, якщо вони хотіли перейти в ПЦУ. Прокоментуйте це будь-ласка.
З довіреного мені духовенства практично ніхто не перейшов у відповідну юрисдикцію. Лише двоє людей, на яких я зовсім ніяк не тиснув, вирішили нас залишити.
І, якщо Ви вже кажете про тиск з мого боку, то дайте конкретні імена, щоб можна було предметно обговорити озвучене Вами «звинувачення».
Та й взагалі, як за допомогою чого я можу утримати священика від переходу? Приклад: Шостацький та Драбинко перейшли до Думенка, вони заборонені Священним Синодом УПЦ, і що? Вони когось послухали, чи змінили своє рішення? Думаю, далі нема рації продовжувати.
- У 2018 році ви були тимчасовим членом Священного Синоду Руської Православної Церкви. Що це означає?
На той час, за Статутом РПЦ, обиралися три члени Священного Синоду. Йдеться про тимчасових членів, яких запрошують до роботи в рамках Синоду на півроку. Два з них – з території Руської та один – з нашої, Української Православної Церкви. Таким чином було призначено і мене. Мене не питали, а просто ознайомили з рішенням про обрання до тимчасових членів Синоду.
Фактично ми з Вами говоримо про технічний момент, який реалізовувався протягом багатьох років за встановленою процедурою та стосувався будь-якого ієрарха УПЦ.
- Чи продовжуєте Ви контакти з представниками РПЦ?
Ні.
- Чи їздили ви до Росії після 24 лютого 2022 року?
Ні, не їздив.
- Чи підтримуєте зв’язок з патріархом Кирилом?
Ваше питання може викликати у багатьох саркастичну посмішку. Навіть, якщо припустити теоретично, що я хотів би підтримувати контакт, то як би я це міг зробити? Мої телефони прослуховуються, у мене скрізь у будинку, в машині, натикано «жучків», третій рік біля воріт будинку чергує одна й та сама людина. Як Ви думаєте – мені потрібні додаткові проблеми на мою і так обтяжену багатьма турботами голову?
- Чи зверталися ви до нього після 24 лютого 2022 року?
Він не є моїм особистим духівником, щоб я до нього звертався з питань, що мене турбують.
- Декілька джерел повідомило нам, що російське керівництво розглядало вас як Митрополита Київського та всієї Україні після 24 лютого 2022 року. Чи велися з вами якісь подібні розмови або можливо, до вас доходили подібні чутки?
Знову те саме: «анонімні джерела». Та вони не анонімні, а просто брехливі. Або їхня інформація – це плід алкогольного та наркотичного чаду. Вибачте, будь ласка, за це грубе формулювання, але, чесно кажучи, це вже реально вибиває з колії.
Візьмемо хоча б те, що лежить на поверхні. Перш ніж обирати митрополита Київського, потрібно, щоб ця посада була вільна. На щастя, наш Блаженніший живе і, дай Боже, житиме ще багато років. Тож звідки взагалі беруться ці плітки та домисли?
І як Ви собі уявляєте розмову зі мною щодо відповідного приводу? Патріарх Кирило таємно, вночі на підводному човні по Дніпру, прийшов до мене у Запоріжжя та запропонував стати митрополитом Київським?
- Чи були у вас розмови зі Службою безпеки України після 24 лютого 2022 року, де вас просили «зменшити проросійську риторику»?
Спочатку я хочу попросити вас навести приклади «проросійської риторики». Мені самому дуже цікаво з ними ознайомитися.
У своєму служінні я говорю про гріх і як з ним боротися. Я засуджую гріх, а не грішника, оскільки гріх під будь-якою маскою залишається гріхом. Якою б мовою я не проповідував – українською, російською, японською, якщо я торкаюся теми гріхів, вони залишаться гріхами.
Тому як би я не говорив і де б я не говорив, я маю свідчити про Христа. А СБУ «просила» мене говорити «патріотично» і, фактично, стати джерелом політінформації. Однак я не політик чи політрук, я – священнослужитель.
- Ви розповідали, що ваш брат загинув у 2022 році в лавах ЗСУ. Розкажіть будь ласка про нього. В яких ви були стосунках? Як загинув ваш брат?
Мій брат був старший від мене на 6 років, ми з повагою ставилися один до одного. Він пішов на фронт добровольцем і, на жаль, загинув від осколкового поранення в голову. Він прибув на позицію до Донецької області, під Велико-Новоселку. У нього, як і в інших солдатів, не було ні бронежилета, ні каски, незважаючи на те, що, за словами Резнікова, за місяць до цього на 5 млн доларів було закуплено вказане спорядження. О 12:00 мій брат загинув, оскільки за півгодини до полудня почався бій, а він, як і решта солдатів, виступив лише з автоматом у руках, не маючи необхідних засобів захисту. Він пішов у бій за Україну. І загинув. А якби він мав засоби захисту, то чи загинув би він? Скоріш за все ні. І взагалі питання: хто, на тлі таких випадків, ворог Україні, а хто – ні?
- В квітні 2022 року ви говорили, що перестанете поминати патріарха Кирила, якщо таке рішення прийме Собор УПЦ. В травні того ж року, Собор прийняв рішення про незалежність та самостійність УПЦ та висловив незгоду з позицією патріарха Кирила. Але в Запорізькій єпархії його продовжують поминати. Чому?
Спочатку я рекомендую ознайомитися з Рішенням Собору. Ви апелюєте не до тексту документа, а до непрямих джерел. Як то кажуть у народі: «чув дзвін, та не знаю – де він». Журналісти мають працювати з першоджерелами інформації, аналізувати їх і визначати справжність. А не покладатися на чутки чи припущення.
У Рішенні є пункт, що під час воєнного стану правлячий архієрей має право самостійно вирішувати питання поминання. Мій обов’язок як пастиря та єпископа – докладати всіх сил для збереження церковного спокою у довіреній мені єпархії. За це мене потім питатимуть не на земному, а на Страшному суді. А враховуючи, що Запорізька єпархія зараз з об’єктивних причин, грубо кажучи, фізично розколота, ні в кого немає права додавати їй духовних поділів. Тому кожна парафія сама приймала рішення як їй діяти – поминати чи не поминати. І це правильно, адже треба віддавати кесареві кесарево, а Боже – Богові.
- В січні цього року сайт «Духовний фронт України» опублікував новину (https://df.news/2024/01/12/odioznyj-mytropolyt-luka-kovalenko-oholoshuie-rozryv-stosunkiv-z-rpts-i-nazvav-hundiaieva-iudoiu/), що ви нібито оголосили про розрив з РПЦ і назвали патріарха Кирила «юдою». Але потім нібито видалили свої пости. Чи дійсно це правда?
Про це рекомендую запитати безпосередньо у «Фронту України». З боку цей ресурс виглядає як продюсер фейків. Зокрема скільки паперів, скільки «документів» вони публікували з нібито моїм підписом, проте, за підсумками, нічого з цього не підтвердилося. В іншій ситуації вони давно могли опинитися під загрозою, отримавши судові рішення про стягнення серйозних коштів за образу гідності та розповсюдження неправдивої інформації. Їхнє щастя, що нинішні обставини їм благоволять. А Ви просто витрачаєте свій час, вичитуючи і публікуючи всю цю брехню.
- Розкажіть про те, що сталося з Вікторією Рощиною в березні 2022 року. Вона звинувачує вас в тому, що нібито ви «здали її на російському блокпості» росіянам.
Йдеться про мою участь з десятьма священиками у гуманітарному конвої до Маріуполя. Нас пустили лише до Бердянська, де ми, як і у Токмаку, залишили десятки тонн продуктів для підтримки наших співвітчизників. Більше того, ми згодом вивезли звідти понад 500 дітей. А вже дорослих ми зовсім не рахували.
У цей час невідома мені жінка, відкрито, незрозуміло на що сподіваючись, бігала з фотоапаратом і фотографувала військових, бойові позиції. Разом зі мною у машині знаходився мер Маріуполя, і ще двоє людей, за яких давали викупи понад 10 тисяч доларів. З нами у колоні був і голова однієї із районних прокуратур цього міста. Як ви думаєте, якби я справді хотів когось здати, то здав би якусь невідому мені дівчинку з фотоапаратом чи досить високих чиновників? Не менш цікаво й те, хто їй сказав, що я її нібито здав. Чеченці! Тобто, вони для Вас – авторитетне джерело та стовп істини?
До речі, після того, як це сталося, мене вивезли окремо і, цитую, сказали, що через провокацію з фотографуванням бойових позицій нас усіх заарештують. Після повернення у Запоріжжя я одразу повідомив про це в СБУ, відповів на запитання щодо того, хто був причетний до того, що сталося. І, зауважте, за підсумками з боку української спецслужби жодних зауважень чи підозр поки я не отримав.
- Також ви говорили у відео, що в колоні були провокатори з посвідченням журналіста. Кого ви мали на увазі?
У попередній відповіді все вже сказано.
- Як ви ставитеся до того, що РПЦ відібрала в УПЦ єпархії на окупованих територіях?
А як Ви ставитиметеся до того, що втратите частину сім’ї, нехай навіть тимчасово?
Якщо говорити конкретно про частину Запорізької єпархії, то вона тимчасово знаходиться під омофором керуючого Бердянською єпархією. В майбутньому все може повернутися до первісного правового стану.
Так чи інакше, але за цією ситуацією стоять долі простих священиків, простих віруючих. Парафіям треба жити. Простий приклад: у священика закінчилося Миро, необхідне для здійснення Таїнства Миропомазання, яке відбувається одразу після Таїнства Хрещення. Це Міро видає лише архієрей.
Як я можу передати Міро через військовий кордон? Як священик з того боку може приїхати до мене і взяти Міро? Як йому бути? Відмовити людям у Хрещенні та Миропомазанні?
Священик зобов’язаний залишатися зі своєю паствою та дбати про неї. В той же час те, якщо я не можу особисто прибути на парафії, ще не означає, що я не є їхнім правлячим архієреєм.
- Чи є у вас доступ до цих єпархій?
З частиною своєї єпархії я чудово спілкувався. Щомісяця ми по Zoom проводили збори та обговорення нагальних питань.
- З чим ви пов’язуєте кримінальну справу проти вас?
Я говорю правду, і говорю правду Христову, правду про Церкву. Але не всім приємно слухати правду. Крім цього, як кажуть деякі ЗМІ, церковна тематика, особливо скандальна, нині вкрай затребувана. Адже не приймається один усім відомий закон.
- Чи представники силових органів погрожували вам або можливо попереджали перед тим, як СБУ провела обшук у вашому домі?
Ніхто не попереджав і не загрожував.
- У 2022 році проти вас ввели економічні санкції. Як це відобразилося на вас?
Ці антизаконні санкції є безпідставними, бо я є громадянином України. Санкції не можуть вводитись проти громадян України. Смішно читати: мені заборонено фрахтувати кораблі, літаки, пароплави тощо. У мене їх, судячи з усього, цілі флоти та ескадрильї. Але, звісно, це жарт. Через санкції може скластися враження, що я – мультимільйонер, але я не маю таких коштів. На жаль, через введені обмеження я не можу виконувати у всій повноті функції керуючого Запорізькою єпархією. Через ці знущання мені навіть складно оплачувати комунальні послуги – таким чином держава віддячила мені за те, що було врятовано стільки дітей, стільки дорослих.
- Які у вас були відносини з протоієреєм Олександром Овчаренко? Як ви ставитеся до того, що він тепер служить в Росії?
Людина знайшла собі місце служіння. Це його вибір та його відповідальність.
Він був нашим кліриком і я, на його прохання, його відпустив. Він відповідав за ведення відеоканалу, виконував свої функції, за час служіння особливих нарікань на нього я не маю.
Відносини у мене з ним були звичайні, як у начальника з підлеглим.
Те, що він знайшов собі інше місце служіння, було зумовлено бажанням вивезти сім’ю подалі від воєнних дій – у нього вісім дітей, крім того, з його слів до нього надходили явні погрози фізичної розправи.
Щоб ви зробили на його місці? У поліцію, напевно, заявили б. Я також заявляв у поліцію, коли мені відкрито у Фейсбук загрожували позбавленням життя (один із співрозмовників автора – про це я дізнався після виходу матеріалу). Ми подали заяву, але нам відмовили у порушенні кримінальної справи.
- Прокоментуйте свою позицію щодо нападу Росії на Україну. Чи змінилося ваше ставлення до Росії після 24 лютого 2022 року? Чи вплинув на вашу позицію обстріл Запоріжжя в 2023 році, під час якого постраждав Свято-Покровський собор?
Блаженніший митрополит Онуфрій ще у лютому 2022 року озвучив відповідну позицію Української Православної Церкви. Додати до цього нічого.
Що ж до обстрілів, то мене набагато більше хвилює збереження людських життів, життів моїх парафіян, а не кам’яних стін. Все зруйноване, дай Боже, відбудуємо та відремонтуємо.
Головне – не дати зруйнувати гріху ненависті наші душі! Адже як сказав святитель Василь Великий, «той, що має ненависть — живить у собі диявола».
