Учням 8-11 класів були запропоновані наступні теми: «Чому князь Ярослав отримав прізвисько «Мудрий»?»; «Ярослав Мудрий: шлях до святості»; «Ярослав Мудрий: дипломатичні стосунки з Європою через династичні шлюби»; «Чи можна назвати Київ містом Ярослава Мудрого?».
Пропонуємо вам ознайомитися з роботою переможця (перше місце) – Решетняк Альона, учениця 11 класу Запорізької загальноосвітньої вечірньої школи № 31 (керівник – Отришко Валентина Юріївна).
Ярослав Мудрий: дипломатичні стосунки з Європою через династичні шлюби.
«Ярослав над усе полишив по собі пам’ять в руській історії своїми справами внутрішнього устрою»
М. Костомаров
«Якщо будете у ненависті жити, у сварках та бійках, то самі загинете і загубите землю своїх батьків та дідів, котрі здобували її трудом своїм великим…»
З наказу Ярослава Мудрого синам
Ми живемо в яскравий, стрімкий, різко пролітаючий час історії. Нам, нікчемним та нерозумним перед Богом, – який сяючий сенс історії та сучасності Він нині відкриває! Яка ясність орієнтування! Яка школа пізнання! Невже неясно, де наше місце, а лукавимо, прикидаючись нерозуміючими? Врятуйся сам – і врятуються навколо тебе… Ми створені для доброго вибору. А доброго багато… А бачити є що! Бачимо постаті предків…Їх багато…
Обертаючись на великі постаті історії, бачимо величні фігури руських князів. І серед них за тисячу літ назад глибою височить постать зневаженого братами, нелюбимого батьком, жорсткого і жорстокого, серед сильних фізично – сильного духом, величного в Європі, книжного; несамовитого язичника і великого святого, наймолодшого, який узяв владу у свої руки; сильного стратега, політика, який творив політику від Скандинавії до Візантії не тільки вогнем і мечем, а й династичними шлюбами, діда, свата і тестя від варяг до греків, – кульгавого князя, якому дали прізвисько Мудрий! Це київський князь Ярослав Володимирович.
Міждинастичні шлюби руських князів беруть початок від Володимира Великого, від його шлюбу з чеською князівною Малфрідою і фіксуються протягом 11 поколінь руських князів, аж до правнуків короля Данила Галицького, тобто від 981 року до 20-х років XIV століття – майже чотири з половиною століття. Загальний список династичних шлюбів трохи перевищує число 100.
Мене вразили долі жінок – дружини та дочок Ярослава. Їм і присвячую це есе.
Найповніше історія шлюбу сина князя київського Володимира Святославича Ярослава, та дочки шведського правителя Олафа Шетконунга Інґіґерди викладена одним із авторів саг Сноррі Стурлусоном. Сватання Ярослава, на той час князя новгородського, відбулося влітку або восени 1018 р. Наступного ж року посли «конунга Ярицлейва» (так називають Ярослава скандинавські джерела) прибули за обіцяною нареченою. Інґіґерда дала свою згоду і попросила у батька місто Ладогу (тепер село Стара Ладога Ленінградської області в Росії) і «те ярлство, що до нього належить» як «весільний дарунок», та вірну людину для супроводження її до «Хольмграда» (так саги називали місто Новгород). Отож улітку 1019 року шведська принцеса вирушила до Новгорода, де того ж року взяла шлюб із Ярославом і отримала ім’я Ірина. У політичному сенсі цей шлюб був дуже важливим для Новгорода, він убезпечував кордони новгородської землі. Тепер Ладогою і околицями володіла Інґіґерда — дружина новгородського князя.
Невдовзі після одруження Ярослав став великим князем київським. Саги говорять, що Інґіґерда–Ірина була не лише «гарна собою», а й «мудріша за всіх жінок», відома також як «миротвориця». Княгиня Ірина супроводжувала чоловіка у його численних поїздках у мирний час та у військових походах. Це приносило чималу користь і запобігало кровопролиттю. Так, вона вмовила Ярослава закінчити миром його важку і тривалу міжусобицю з племінником – полоцьким князем Брячиславом Ізяславичем. Несподівано потрапивши в полон, вона проявила таку мудрість та мужність, що «облаштувала мир», який задовольнив усіх ворогуючих. Дивуєшся і жалкуєш, де ж зараз отакі миротвориці!
Княгиня стала матір’ю великої родини: у неї з Ярославом Мудрим було шестеро синів і четверо дочок. Вони залишили помітний слід в історії всієї Європи та Русі, поклавши початок князівським родоводам галицько–волинських, ростовських, муромських, володимиро–суздальських, пізніше московських та інших династій. Нащадки Ярослава та Ірини «вплелися» і в європейське генеалогічне древо. Синам своїм князь знайшов дружин достойних: сестру польського короля, австрийску принцесу, грецьку царівну.
А вже яких женихів знайшов батько для своїх дочок!
Дочки Ярослава Мудрого, як і їх батько, мати, брати, виховувалися в атмосфері «книжності»: про їх батька літопис повідомляє, що Ярослав «насіяв книжковими глаголами» серця близьких йому людей. Ярославни зіграли визначну роль у політичному житті країн Європи, будучи виданими заміж за іноземних королів і принців.
Найбільш відома романтична доля Анни Ярославни. Французький історик Ф. де Мезере на підставі свідчень хроністів писав у XVII ст., що до Генріха дішла слава про принади принцеси Анни, дочки Георгія (Ярослава Мудрого) короля Київської Русі, і він був зачарований розповіддю про її «досконалості». Шлюб з Анною Ярославною мав можливість сприяти зміцненню влади Генріха I і забезпеченню надійних союзницьких зв’язків. Але Ярослав Володимирович не відразу дав згоду на шлюб своєї дочки. Лише в 1048 р. єпископом Готьє і ще двом єпископам вдалося переконати київського князя прийняти пропозицію короля Франції. Цим вирішилася доля Анни.
У квітні 1051 р. по весняних вулицях Парижа пройшов багатий кортеж нареченої. 19 травня 1051 р. відбулося весілля Анни Ярославни і Генріха I, а у 1052 р. у них народився син Філіп, який в семирічному віці був коронований в Реймсі. Перші роки життя в Парижі не були радісними для Ганни. «У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі» – ці рядки з листа до батька Анни у Київ цитують французькі дослідники. До цього часу відноситься лише лист до неї римського папи Миколи II (1059 р.), в якому, зокрема, йдеться: «Слух про ваші чесноти, чудова діва, дійшов до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій християнській державі свої королівські обов’язки з похвальним завзяттям і чудовим розумом». Київська княжна привезла у Францію свою бібліотеку, а з часом на Реймсському Євангелії королі Франції приносили присягу при вступі на престол.
Про зростаючий авторитет Анни у французькому суспільстві говорить і той факт, що їй було надано право ставити свій підпис на документи державної важливості. Її чіткі, ясні, написані знайомим «статутом» букви стоять поруч з хрестами неписьменних королівських чиновників, придворних та й самого короля Генріха. Цей привілей Анни був унікальним явищем для французького королівського двору XI ст. Анна знала латинь – офіційну мову того часу, на якому писало і говорило освічене суспільство в Західній Європі. До речі, лист папи до Анні було написано на латині. Коронована киянка, живучи далеко від батьківщини, пам’ятала кириличний правопис, підписувалася рідною мовою. Відомі дві різні підписи Анни Ярославни: Aime-regine» і «Анна регіна».
У королеви Анни були три сини: Філіпп, на прізвисько Добрий, який пізніше став королем Франції, Роберт, який помер у юному віці і Гюгон Великий, пізніше граф Крепі. Існує версія, що королівське подружжя мало дочку Едінгу, доля якої набула напівлегендарного характеру. Дівчинка народилася 1055 року, а 1074 року монарх вирішив видати принцесу заміж. Щоб уникнути силуваного одруження, Едінга втекла з Парижа і, знесилена довгою дорогою, зупинилася в баварському селі Пух (околиця Мюнхена). Місцеві селяни надали принцесі хатину, де вона прожила до своєї смерті (1109 р.), навчаючи місцевих дітей та лікуючи хворих. Похована Едінга під престолом церкви, що стоїть і донині. Близько 1600 року католицька церква проголосила онучку Ярослава Мудрого блаженою.
В 1060 р. Генріх I помер. Син Філіп, оголошений королем, був ще неповнолітнім, у зв’язку з чим на Анну були покладені опікунські повноваження. Вона оселилася в Сан-Лиссі, невеликому замку на північ від Парижа, який любила за те «що панує там благодатне повітря і за чудове полювання». Поблизу замку Анна заснувала жіночий монастир і костел. У XVII ст. на перебудованому портику санлисської церкви було споруджено ліпне зображення руської княжни на весь зріст з маленькою моделлю заснованого нею храму. Напис на цоколі говорить: «Анна Руська, королева Франції, заснувала цей собор в 1060 р.».
Подальша доля Анни робить її схожою на героїню рицарського роману. Через два роки після смерті Генріха I Анну викрав з Санлисського замку нащадок Карла Великого граф Рауль де Крепі де Валуа. В церкві замку Крепі їх повінчав – не без загроз Рауля – місцевий священик. Між тим граф-викрадач був одружений, і його дружина Алинора звернулася із скаргою на чоловіка до папи Олександра II. Папа оголосив шлюб Рауля і Анни недійсним, але подружжя цим знехтувало. Більш того, Анна Ярославівна зберігала дружні відносини з сином-королем і супроводжувала його в поїздках по країні разом з новим чоловіком, активно долучилася до справ політичного управління: серед документів, які висвітлюють її діяльність, чимало даних монастирям хартій, під якими її ім’я стоїть або поруч з ім’ям сина («Philippus cum regina mater sua» – Філіп і королева, мати його), або самостійно («Anna mater Phitippi Retfos» – Анна, мати короля Філіпа). Після смерті графа де Валуа (1074 р.) Анна повернулася до двору сина і занурилася в державні справи. Остання грамота, підписана вже немолодою екс-королевою Анною, датується 1075 р.
Про долю іншої дочки Ярослава Мудрого Єлизавети (Оллиссави) ми дізнаємось із ісландських саг. Принц Гаральд зустрівся з нею, перебуваючи на службі при дворі Ярослава Мудрого. Однак його спроба негайно отримати княжну в дружини не увінчалася успіхом: Ярослав відмовив йому, тому що принц не мав ні багатства, ні престолу. Скандинавські хроніки повідомляють, що вікінг, отримавши відмову, вирушив шукати щастя по білому світу, щоб або забути прекрасну принцесу, або стати гідним її руки і серця. Норвезький принц виявився не тільки героєм-вікінгом, але й поетом. У кращих традиціях рицарської поезії він складав станси на честь своєї коханої. Гаральд побував у Візантії, на півночі Африки і в Сицилії, придбав славу і величезні багатства. У 1035 р. Єлизавета стала дружиною. Мабуть, тут зіграло роль не стільки те, що Єлизавета нарешті оцінила Гаральда, скільки бажання самого Ярослава Мудрого зміцнити союзницькі відносини з країнами Північно-Заходу. У давньоскандинавському рукописі «Hauksbok» є відомості про те, що Єлизавета Ярославна посилала чоловікові дари і вітальні послання. Мабуть все ж таки кохала вікінга!
Ті ж цілі зміцнення міжнародних контактів Русі переслідував і шлюб старшої доньки Анастасії Ярославни з угорським королем Андрієм у 1046 р. Андрій довгий час жив у Києві, половецьких землях, Польщі, бо перебування в Угорщині було для нього небезпечним. А коли ситуація змінилася і він мав зайняти угорський престол, то перед виїздом взяв шлюб з Анастасією. З ім’ям Анастасії-Агмунди (це ім’я вона отримала при зверненні в католицьку віру) пов’язують заснування двох православних монастирів – у Вишеграді і Тормові.
Таїнство шлюбу, що, як відомо, «звершується на небесах», належить до семи таїнств церкви. Найінтимніші царини земного і духовного життя людини… Але і в древності, й у середньовіччі, та й у часи монархій шлюб не був приватною справою двох закоханих, а частіше скоріше суспільною необхідністю, своєрідною «печаткою», якою скріплювалися політичні союзи двох держав. У більшості випадків майбутнє подружжя навіть не бачило одне одного до дня весілля. Але вклавши шлюб, подружжя було єдиним цілим, де на першому місці стояли честь, обов’язок і чесність. Чому пам’ять про цих жінок дійшла до нас? Бо їхні життя – це насамперед служіння заради сім ї, служіння миру, добру, милосердя. Може не завжди було палке кохання, та вражає почуття обов язку і відповідальності. Історії життя руських жінок Анни, Єлизавети і Анастасії Ярославен лише невелика грань в масштабному полотні історії, яка відобразила внутрішню і зовнішню політику Русі XI ст. Та ці доньки і сестри могутнього Ярослава гідні залишитися у нашій пам’яті за те, що дають приклад для нас: високої освіченості, обов’язку, честі, духовності, високої моралі.
XXI стостоліття… Династичні шлюби відійшли у минуле. Але мудрість мирної дипломатії, мудрість розуму й освіченості вражає нас. Хочеться розуму Ярослава заради мирного життя з усіма сусідами, а не середньовічного феодалізму. Я вірю, що й зараз є у нас Анни і Єлізавети, Предслави і Марії, розуму і красі яких напишуться станси, складуться саги, і нехай ніхто з українок не повторює плачу Ярославни за своїми чоловіками й синами! Боже, даруй нам мудрість Ярослава не жити у ненависті, не загубити землі своєї! Боже милосердний, даруй любов і мир нам!
Методичний центр Запорізької єпархії УПЦ
