Тоді місто це звалося Дерпт, а землі ці належали німцям — переважно лицарям Лівонського ордену. Цей лицарський орден здобув сумну славу серед багатьох народів, яким лицарі намагались силою меча нав’язувати свій, латинський варіант християнства. Зрозуміло, такий силовий прозелітизм, особливо — серед народу, який споконвіку мешкав там та вже тривалий час до того сповідував Православ’я, викликав неприйняття та спротив.
На Хрещення Господнє 1472 року православна громада Юр’єва — а саме таку назву мало Тарту в середовищі тамтешніх слов’ян, зібралася на чолі зі священиком Ісидором на традиційне освячення води. На річці було вирублено велику ополонку у вигляді хреста. І тут лівонські лицарі почали глузувати з православних. Виник конфлікт, який завершився ув’язненням усієї громади на чолі зі священиком та ультимативною вимогою — негайно перейти у латинство.
Православні, серед яких чимало було жінок та малих дітей, твердо вирішили не зраджувати своєї віри. Отець Ісидор запасними Дарами причастив кожного, а наступного ранку всі вони були виведені на річку до Хрещенської ополонки та живцем кинуті в крижану воду під лід.
Навесні, коли крига зійшла, тіла усіх сімдесятьох двох сповідників та священика Ісидора у повному облаченні були знайдені на березі річки зовсім неушкодженими. Відтоді і по сьогодні триває історія вшанування подвигу цих святих, у яких варто поросити сили духу та відданості своєму віросповіданню.
За матеріалами Православіє в Україні
Прес-служба Запорізької єпархії УПЦ