Дети рождаются любознательными: они приходят в мир с врожденным желанием понять, как устроено все вокруг — они всюду вникают, всем интересуются, обо всем спрашивают. К новым впечатлениям и знаниям их побуждает не внешнее принуждение, а внутреннее желание удовлетворить свое любопытство. Куда потом все исчезает, а главное — почему? В том числе и в воскресной школе. И что делать?
Своїми роздумами ділиться Павловська Ірина Анатоліївна, педагог недільної школи храму свв. мучеників і цілителів Фалалея і Трифона м. Запоріжжя.
Діти — особливий дарунок від Бога. Це зернята, які виростають у багату щедру ниву. Зрозуміти це можна працюючи довгий час з дитячим колективом, з кожною душею, серцем. Вчитель недільної школи виступає посередником між Богом і дитиною, він веде у самостійне, доросле життя своїх вихованців, відкриває дивний світ християнства. Якже важливо не стати лещатами, з яких хочеться вирватися, а бути помічником і однодумцем.
Що веде дітей у недільну школу?.. Допитливість, довіра, слухняність. Бажання виступати в храмі на великі свята, показати себе, свій талант, поспілкуватися один з одним, звісно, отримати подарунки та визнання. Це дуже важливо — знати, що ти потрібен. Стати частиною чогось хорошого та приємного.
Вчитель недільної школи має бути сильним духом, зустріти на своєму шляху Христа і йти по життю з вірою. Діти відчують вашу віру. Апетит прийде в свій час. Звісно, треба прикласти сил та терпіння, щоб чогось досягнути. І дорослим, і дітям. Думаю, що вихованцям треба показувати приклад стійкості перед невдачами, розказати, що все досягається працею, молитвою, вірою. У наш час існує дуже багато яскравої, майстерно складеної інформації про православну віру. Для дітей створені мультики, програми, пазли, ігри, ребуси, кросворди, розмальовки, зошити з завданнями та піснями тощо. Все існує для вивчення основ православ’я. А особливо наші храми! Місце, де, як кажуть дітлахи, живе Бог. Він дивиться на тебе з кожної ікони. Якось у журналі «Фома» людям запропонували написати, як виглядає Царство Небесне. Я його асоціюю із зображенням Христа, Його Очей. Дуже важливо привести дитину в храм, щоб вона почула янгольський спів хору, побачила освячення води та плодів, споглядала Таїнства – скільки знань можна здобути в храмі! Ці події обов’язково залишать слід в кожній душі.
Поглибити свої знання та пізнати щось нове допомагає дітям участь у різних конкурсах та заохочення! Приємно нагороджувати дітей грамотами та призами. Також інтерес під час уроку викликає колективна праця, діяльність заради спільної мети.
Чому зникає інтерес до навчання, віри? Ми живемо у світі, який незримо розділений. Важко жити серед людей, які тебе не розуміють, вчитися у школі з однолітками, які ще не читали про святих. Світогляд віруючої людини вкрай відрізняється від світогляду людей, які ще не знають про сповідь та Причастя. Життя віруючих — це боротьба, постійне прагнення до вдосконалення, жертовності, пізнання світу. Падіння та злети, що супроводжуються Божою рукою. Це шлях складний і легкий водночас, адже Господь допомагає на будь-якій дорозі. Головне — довіряти і щиро просити про допомогу. Всьому свій час, не треба поспішати.
Гіпер-важливо бути затишним, з розуміння ставитися до кожної людини, думки, слова, погляду, одягу. У недільній школі створити атмосферу не відмінників і всезнайок, а людей зі своїми звичками та настроєм. Дати розуміння, що хворому – допомогти, голодного – накормити.
А що таке допитливість в недільній школі? Пошук того, чого не вистачає? Пошук розуміння, допомоги, відповіді, тепла, друзів. Звісно, допитливість має місце у недільній школі, і вона трансформується з часом у необхідність, а потім крокування далі… до друзів, і того, що треба для душі. Кожна дитина сама розкаже, чому вона ходить у недільну школу і чому пропускає уроки, що вона шукає і знаходить, або не знаходить. А вчитель має постійно вдосконалюватись та пропонувати дітям віру з різних ракурсів. Я вважаю, що інтерес залежить від спільних зусиль вчителя, дитини, батьків. Зрештою — робити по совісті, а Господь приведе кожного до Себе, тільки одному Йому відомими шляхами.
Слава Богу за все!
