Подія з не відспівуванням дитини священником УПЦ в Запоріжжі відгукнулася шквалом емоцій в інтернет–спільнотах. Учасники дискусій в своєму волевиявленні були одностайні — «Винен!» Така одностайність мене насторожує. Чи не є вона наслідком обмеженого бачення проблеми, тим більше, що позиція керуючого архієрея митрополита Луки кардинально відрізняється від думки більшості? На мою думку, такими шорами, які звужують розуміння причин та наслідків події в даному випадку, є матеріальний світогляд переважаючої більшості та безпідставне покладання на логічність власних міркувань та висновків.
Справа в тому, що люди та події не підчиняються законам логіки, бо по суті є системами. Логічне мислення пов’язує між собою близькі в часі та просторі події і видає нам швидке рішення, помилковість якого ми не бачимо. Ми живемо в світі систем, тому для розуміння подій, які відбуваються з нами і навколо нас, потрібен зовсім інший підхід. Для цілісного сприйняття та розуміння оточуючого світу наука запропонувала новий підхід — системне мислення. Книжка «Искусство системного мышления» Дж. О’Коннора спонукала мене по–новому перечитати Послання ап. Павла. На мою думку, це знання дарував нам Творець, недарма системне мислення ще називають мисленням майбутнього. «Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть. І Він Голова тіла, Церкви» (Кол 1:16–18) Виходить, що саме Господь і є тією рушійною силою Надсистеми — створеного ним світу, в якому ми живемо. Системне мислення вивчає ціле, щоб зрозуміти поведінку окремих частин системи. Якщо ми спробуємо проаналізувати поведінку всіх причетних до вище названої події з точки зору системного підходу, то для нас відкриється зовсім інше розуміння того, що відбувалося.
Перша система — частина суспільства; це всі небайдужі учасники обговорень, які емоційно висловили своє ставлення до поведінки священника УПЦ.
Друга система — сім’я. Батьки для хрещення обрали церкву УПЦ Київського Патріархату. Неважливо, якими мотивами користувалися ці молоді люди. Головне, що це був їх свідомий вибір.
Третя система — це УПЦ Київського Патріархату. Для батьків очевидно було несуттєвим те, що УПЦ Київського Патріархату не являється канонічною, бо не має зв’язку із Вселенським Православ’ям, через що не визнана Православними Церквами інших країн. Трохи детальніше про це. Предстоятель УПЦ-КП не має благодаті Святого Духа, бо він був позбавлений не тільки сану митрополита і всіх степенів священства (диякон, священник, єпископ), а ще і чернецтва Судовим рішенням Архієрейського Собору від 11.06. 1992р. Очільник УПЦ- КП наприкінці 2017р звернувся з листом до РПЦ «вменить яко не бывшие» всі рішення про анафеми, тобто визнати їх недійсними від початку. На даний час отець Філарет не може здійснювати Таїнства, бо залишається відлученим від Церкви згідно Апостольського вчення (Гал 1:9). Звернемося за роз’ясненням до Вікіпедії. «З точки зору православної еклезіології будь–яке відхилення як від віри Церкви (єресь), так і від боготвореної структури Церкви (розкол) неминуче призводить до розриву з Церквою. Цей розрив констатується Церквою у анафемствуванні, тобто заяві про неможливість для Церкви нести далі відповідальність за того чи іншого єретика або розкольника, косніючого у своєму відхиленні.» Ще Апостоли встановили той порядок безперервного священства через Таїнство рукопокладання, якого дотримуються в Церкві і до нашого часу. Під час таїнства священства благодать Духа Святого передається від єпископа до священника, а потім і до вірян. Апостол Павел в Посланні до Тимофія називає це даром Божим. Отже, не можуть здійснювати Таїнства і священнослужителі УПЦ-КП, бо ніхто не може сам себе «зробити» священником, використовуючи знання чи таланти. Нажаль, священство УПЦ-КП не має такого дару Божого, тому і їх парафіяни позбавлені благодаті Святого Духа, тобто залишаються не хрещеними. На сьогодні такий стан справ в усіх церквах Київського Патріархату.
Якщо Константинопольський Патріархат визнає канонічність УПЦ-КП, то в Україні тоді буде діяти дві канонічні православні Церкви, а ми всі відразу станемо єдиним православним суспільством, яке буде вимагати від влади втілення і виконання християнських заповідей кожним чиновником і народним депутатом на своєму робочому місці. Ми більше «не поведемося» на маніпуляції, що Українська Православна Церква становить загрозу для суспільства, бо справжньою загрозою для держави є бездіяльність. Мені подумалося, що нам варто зараз шукати примирення між собою, щоб швидше згуртуватися в майбутньому, адже влада дуже наполеглива у створенні Помісної Церкви. Хоча Церква — це Тіло Христове, а не політично–релігійна організація, створена у владних кабінетах. Будьмо пильними!
Четверта система — це Українська Православна Церква, яка є канонічною, бо через Руську Православну Церкву зв»язана із Вселенським Православ»ям і визнана всіма Православними Церквами. Тому варто уважно перечитати аргументи керуючого архієрея Запорізької єпархії митрополита Луки, щоб зрозуміти мотиви поведінки священника УПЦ. «Хрещення є таїнством входження в лоно Церкви. Хрещення — як паспорт, який свідчить про громадянство. Хрещена людина є членом Церкви і має як обов`язки, так і права. Зокрема, над нею можуть звершуватися всі подальші церковні таїнства й обряди аж до відспівування чи похорону, які саме тому й мають сенс, бо звершуються над членом Церкви. Якщо ж людина не хрещена, значить вона не є членом Церкви, а тому не лише немає жодного подальшого сенсу звершувати над нею інші церковні таїнства й обряди аж до чину похорону, але це й забороняється священику церковними правилами. Раз дитина не хрещена в благодатній Церкві, значить вона не є членом Церкви, а відтак і відспівування такої дитини не має сенсу і для священика це є забороненим. Якби священик все ж вирішив би відспівати таку дитину, він би порушив церковні правила.»
Митрополит Лука додає, що в такому разі священник буде відповідати перед Богом. Для звинувачення священника Запорізької єпархії користувачі соцмереж посилалися на євангельські істини та церковну практику. Що можна заперечити на аргументи, що дитина все–таки була хрещена ніби мирянином? Застаріле слово «Мирянин» має кілька значень: «Людина, як член суспільства, що живе світським життям» та «Людина, яка відноситься до певного кола людей, об’єднаних спільними інтересами чи певною діяльністю». У Першому правилі св. Василія Великого слово «мирянин» вживається в першому значенні, «сделавшись мирянами, не имели власти ни крестить, ни рукополагать, и не могли преподать другим благодать Святого Духа, от которой сами отпали».
В Требнику, яким користуються священники УПЦ, слово «мирянин» вживається в іншому значенні, як будь–яка людина з церковного народу православної Церкви. Коли вже немає загрози життю хрещеному мирянином священник доповнює «Восполнением от иерея чина святаго крещения, аще совершено было оное мирянином», а не тільки матір’ю, як вважає де–хто. Тому вище зазначений аргумент — безпідставний. Ще були пропозиції скористатися «Чином поховання іновірців», текст якого є в РПЦ. Іновірці — це належні до іншої, крім християнської, віри. Дитина, як і сім’я, не були іновірцями.
А ось проти аргументу протестантів, що священник УПЦ порушив Божу заповідь «Возлюби ближнього свого…», мені було важко щось заперечити. Не відразу пригадалися слова (Єф 4:11). Подумалося, що у протестантів розмите уявлення про священницьке служіння. «Священство є таїнство, в якому через святительське рукопокладання на вірно обраного нисходить Святий Дух і поставляє його здійснювати таїнства і пасти стадо Христове» (Православний Катехізис). Священник УПЦ залишився вірним своєму священницькому служінню — послуху Христу. В Євангелії та Посланнях ми знайдемо багато посилань, які розкривають суть священницького служіння: (1 Кор 4:1), (Єф 6:21), (2 Кор 6:4), (Мтв 5:13), (2 Тим 2:15), (Мтв 10:33), (Лк 16:10). Служіння архієрея має свої особливості: (Лк 12:42), (Мтв 13:11), (2 Кор 5:20), (Тит 1:9), (2 Тим 4:2)
П’ята система — держава. Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко розділяє повноваження держави і Церкви: «Держава… бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.» (Ст. 5) Проте представники Прокуратури Запорізької області діють у власному правовому полі! Згідно ст. 4 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»: «Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури…» Простіше кажучи, релігійні організації УПЦ утворюються з метою задоволення релігійних потреб вірян УПЦ, і відповідно УПЦ-КП задовольняє релігійні потреби своїх вірян. Якщо сім’я переплутала релігійні організації (!), то чому це є приводом для відкриття кримінального правопорушення проти представників УПЦ?! Доречі, юридична назва цієї релігійної організації не містить ніяких приставок «МП».
Крім всього, представники Прокуратури неправильно тлумачать застосування до представників єпархії ч. 3 ст. 161 КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками). Мені важко розкрити повноту правового змісту цієї статті, але на рівні розуміння домогосподарки поясню це на прикладах. На мою думку, ця стаття застосовується до керівників організацій, службових осіб чи окремих громадян, які відмовили, наприклад, мені у наданні послуг тільки через те, що я — віруюча людина або належу до іншої конфесії. Наприклад, на роботі шеф вимагатиме, щоб я була без хустки чи не одягала хрестик. Наприклад, підприємець, з патріотичних міркувань відмовиться зробити для мене стільчика, бо під час спілкування з’ясував, що я належу до «релігійної організації, керівні центри якої знаходяться в країні–агресорі». Наприклад, податкова відмовляється приймати звіти по номеру паспорта, бо через свої релігійні переконання я відмовилася від коду. Хоча, насправді, наша ОДПІ дуже уважна до мене, єдиного підприємця, яка здає звіти по ЄСВ по серії та номеру паспорта. Мені думається, що не варто продовжувати далі.
Дуже хочеться вірити в те, що СБУ в Запорізькій області побачить вибірковий підхід саме у працівників Прокуратури, які «не помітили», що заклики мого співвітчизника «Я хочу, чтобы этот священник … и вообще весь Московский патриархат горел в аду. Сейчас. В аду на земле. В аду в Украине.» провокують «розпалювання національної, релігійної ворожнечі та ненависті, образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями». А священник УПЦ просто виконував свій «професійний» обов»язок, як «член релігійної організації» УПЦ, діяльність якої відповідає вимогам ст. 4 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».
Отже, системний підхід допоміг побачити глибинні фактори, які зумовлюють ту чи іншу поведінку людей, причетних до різних соціальних систем. Зневага чи притягнення до відповідальності за сповідування різних духовних цінностей — це не той шлях, за яким має розвиватися наше українське суспільство. Поважати і виконувати закони України кожним громадянином нашої держави, незалежно від того, до якої спільноти він належить, — це перший крок до примирення. А далі — оновлюємо своє мислення, позбуваючись застарілих стереотипів. І нехай нам в цьому допомагає культура, наука, віра і взаємне спілкування. Простіть, якщо когось неусвідомлено образила своїми міркуваннями.
Трагічна смерть маленького Божого створіння спонукає до осмилення свого буття, адже кожна наша думка, віруючих чи невіруючих, священників чи архієреїв, чиновників чи політиків, багатих чи знедолених, породжує намір, той знаходить своє продовження у вчинках. А за вчинки настає відповідальність. І не тільки кримінальна чи адміністративна, а навіть така — відповідальність перед Творцем за власний вибір. Ми — з Богом, а з ким ви, мої співвітчизники? З повагою і любов»ю во Христі!
