До основних понять теорії фізичної культури і спорту відносяться:
-
Фізичний розвиток;
-
Фізична підготовленість;
-
Фізичне виховання;
-
Фізична підготовка;
-
Фізична освіта;
-
Фізична досконалість;
-
Рухова активність;
-
Фізична культура.
Обсяг і зміст цих понять постійно змінюються, вони уточнюються в міру збагачення знань про фізичну культуру.
У перерахованих поняттях у найбільш загальному вигляді представлені головні, істотні ознаки фізичного виховання.
Проте підготовка спортсмена високого рівня не закінчується одним лише розвитком фізичних якостей, а є багатогранним процесом виховання особистості. Тому при аналізі підготовки спортсмена високого класу актуальним є поняття системи фізичного виховання.
Система фізичного виховання – це історично обумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає ідеологічні, науково–методичні, програмно–нормативні та організаційні елементи (основи), що забезпечують фізичне виховання громадян.
Система фізичного виховання , що діє в Україні, дісталась у спадок від попереднього строю. Вона була досить ефективною, а тому продовжує своє існування без серйозних структурних змін в нашій державі. Проте навіть в СРСР принципи підготовки спортсмена змінювались під впливом соціальних змін та науково–технічного прогресу.
Теорія і методика фізичної культури в роки існування СРСР визначала щодо підготовленості спортсмена високого класу п’ять видів підготовленості:
-
Фізична підготовленість;
-
Технічна підготовленість;
-
Тактична підготовленість;
-
Теоретична підготовленість;
-
Морально–вольова підготовленість.
Фізична підготовленість трактується як результат фізичної підготовки, що виражається в певному рівні розвитку фізичних якостей, сформованості набутих рухальних навичок і вмінь, необхідних для успішного виконання тієї або іншої діяльності.
Технічна підготовленість визначається технічною підготовкою спортсмена, чітким виконанням його широкого спектру технічних дій тієї чи іншої діяльності.
Тактична підготовленість передбачає найбільш раціональний спосіб використання технічних дій в конкретній ситуації русальної діяльності, який забезпечує досягнення результату при мінімальних енергозатратах організму. Тактична підготовленість прямо пов’язана з технічною підготовленістю.
Теоретична підготовленість передбачає опанування і вивчення теоретичних знань про вид спорту, русальної діяльності, напрямку роботи спортсмена, знання і розуміння принципів і методик його підготовки для тої чи іншої діяльності.
Морально–вольова підготовленість передбачає виховання і розвиток у спортсмена вольових якостей на основі високих моральних чеснот, притаманних високому званню ЛЮДИНИ.
Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь–якому виді спорту значною мірою обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних результатів. Важлива сторона спортивної техніки — економне виконання вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен повинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих рухів).
Важлива роль у технічній підготовці спортсмена належить тренерові, який повинен розучити з ним вправу в цілому і по частинах, проаналізувати кожен рух.
Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. Її головне завдання — як найраціональніше використати сили й можливості для перемоги.
Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосереднього контакту з суперником.
Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду найсильніших спортсменів і команд; практичне використання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз сил суперників, їхньої технічної. фізичної, вольової підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.
Навчання тактики і вдосконалення в ній провадиться з використанням таких основних методів: розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,
Фізична підготовка — частина процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну й спеціальну.
Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров’я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського організму, підвищення їх функціональних можливостей — збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності і т.д.
Все це досягається застосуванням в учбово–тренувальній роботі вправ на загальний розвиток з обраного виду, а також з інших нидів спорту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.
Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спортсмена, але вправи добираються з урахуванням особливостей даного (обраного) виду спорту.
Моральна–вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.
Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово–тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).
Завдання теоретичної підготовки, як і всього учбово–тренувального процесу, — виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброїти їх певними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і спортивної спеціалізації зокрема, ознайомити з питаннями особистої гігієни, режиму, лікарського контролю та самоконтролю тощо.
Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся виховна робота в спортивній секції, команді, колективі фізкультури.
Пізніше, в 80–і роки ХХ ст.., коли з’явилась і увійшла в суспільне і наукове життя психологія, як наука, система фізичного виховання почала розглядати, як окремий вид підготовленості, психологічну підготовленість спортсмена, яка безпосередньо визначалась психологічною підготовкою спортсмена. Психологічна підготовка мала на меті виховати і розвинути у спортсмена якості, які надавали можливість людині витримувати психологічні стреси, залишаючись у стані душевного спокою, чи навпаки завдяки психологічному стресу сприяти досягненню високого результату, після цього успішно вийти з цього стану.
Зміст системи фізичного виховання розкривають її ідеологічні, науково–методичні, програмно–нормативні та організаційні основи. Тому при формуванні ідеологічних основ системи фізичного виховання актуальним є питання: «На яких засадах вони формуються?»
Виховну роботу здійснюють, насамперед, інструктор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренер повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між ідейно–політичним, моральним вихованням і фізичним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових якостей, порушує основний принцип системи фізичного виховання — його всебічність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.
Тому важливим у питанні виховного процесу є духовна підготовленість спортсмена та інших суб’єктів процесу підготовки спортсмена.
Духовна підготовленість полягає в досягненні спортсменом високого рівня духовності.
Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.
Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.
Духовність – це те, що відрізняє людину, що властиве лише їй одній.
Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.
Україна має багатовікові традиції збереження духовності народу через Православну християнську віру. Носієм духовності в нашій країні завжди був інститут Православної християнської церкви. Тому у вихованні духовності сучасних спортсменів може приймати участь безпосередньо церква, шляхом залучення суб’єктів процесу фізичного виховання до життя церкви, або прийняття участі православних духівників у процесі підготовки спортсмена.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Голубев И.П. Профессионально–прикладная физическая підготовка. – М., 1982.
2. Дубогай О.Д., Завацький В.І., Короп Ю.О. Методика фізичного виховання студентів. – Луцьк, 1995.
3. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М., 1986.
4. Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М., 1987.
5. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров’я. – К., 1991.