У притчі Спасителя про покликаних на вечерю в Царство Небесне (Мф. 22:1–14), яка читалася за богослужінням, показано — люди надають перевагу своїм земним тимчасовим радощам перед вічними, зазначив Архіпастир.
«Царство Небесне Господь відкрив для людей через Своє воскресіння, через Свою перемогу над гріхом і закликає всіх людей до цього Царства, — сказав він. — Що потрібно від нас? Від нас вимагається лише одне — захотіти. Або іншими словами послухатися голосу Божого і піти в це Царство. Але на жаль, тільки здається, що це просто зробити».
За словами Предстоятеля, на шляху, що веде людину до спасіння, вона зустрічає безліч перешкод і щоб їх подолати, потрібні зусилля.
«Так, Господь, готуючи нас до Великої вечері, закликає в недільний і святковий день прийти в храм помолитися. Одні йдуть, а у інших з’являється бажання зайнятися своїми справами: машину відремонтувати, сходити на риболовлю, піти до друзів повеселитися, відпочити або просто піддатися ліні. За порадою святих отців, людина повинна щодня молитися: вранці, ввечері, перед початком роботи, після закінчення роботи, — продовжив Його Блаженство. — Але і тут у нас з’являється безліч справ: вранці схопилися — ніколи. Думаєш, потім в наступний день помолюся, сьогодні не буду, тому, що дуже поспішаю — мене чекають люди або якісь справи, просто сам собі вигадуєш вибачення. Господь закликає нас, щоб ми пішли до бідної, хворої людини, відвідали її. Але у нас теж немає часу. У нас на все є час, а на це його не вистачає. Коли ми в земному житті відмовляємося від цих закликів Божих, то стаємо нездатними увійти в Царство Небесне».
І у людей, які намагаються слідувати заклику Божому, виникають перешкоди. «Стає людина на молитву, одразу ж тисячу різних думок, бажань: «ти повинен зателефонувати туди, ти повинен ось це зробити, інше сказати». Як тільки перестав молитися, вже не треба нікому дзвонити, нікому не треба нічого говорити, нічого не треба робити. Все забув. Тому людина повинна себе завжди примушувати».
Блажененйшій владика нагадав, що за словом Господа, Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, беруть його силоміць (Мф 11: 12).
«Коли Бог закликає, я повинен все залишити і піти до Нього, хоча б на невеликий час — на 15-20 хвилин встати на молитву, на годину-дві, три години — піти в храм. І та людина, яка себе примушує, все кидає заради Господа, здобуває Царство Небесне».
Митрополит Онуфрій розповів історію, яка сталася на Святій горі Афон з одним із паломників.
«Вершина гори Афон, на якій встановлено Святий Хрест, висотою 2033 метри над рівнем моря має дуже крутий і важкий підйом. Зазвичай паломники, вирушають вранці, коли ще темно, і ввечері, коли вже темніє, доходять до вершини, яка називається «Панагія». Треба йти цілий світловий день по важкій дорозі, крутих підйомах, з людини сходять тисячі потів. Одна група піднімалася на цю гору вже пізньої осені, коли там нагорі було дуже холодно, всі мокрі увійшли в ущелину, де дув кинджальний вітер. І тут один чоловік з групи сказав, що не може йти далі, його сили закінчилися. Чоловіка попередили, якщо він сяде відпочивати, то з цієї гори вже не зійде живим. Треба йти. І він пішов. Три рази вдихнув, зробив крок, зупинився, три рази вдихнув, ще крок і так пройшов весь шлях, і нічого йому не зашкодило. Він дійшов до цілі. Так і наше земне життя — не можна зупинятися на своєму шляху до Бога. Треба себе змушувати, навіть, коли здається, що вже нічого не можна зробити. Потрібно примушувати себе вставати і йти. Маленькими кроками, але йти до Бога».
