Історія християнства на Запорізькій землі має глибокі корені. Вже починаючі з 952 року — коли був скасований трактат візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «Про управління імперією», в цьому документі вперше згадуються переправа Крарія (Кічкаська переправа) і острів Св. Григорія (о. Хортиця).
Християнська республіка.
Особливої ролі і значення християнство набуває з появою козацтва. Будучи православними людьми, запорізькі козаки піклувалися про свої храми і вкладали значні кошти у будівництво нових і ремонт старих.У столиці Запорізької Січі посеред площі стояв храм, біля котрого відбувалися генеральні Козацькі наради. А саму Запорізьку Січ називали християнською республікою. Завдяки цьому Православна Церква на Запоріжжі набуває особливого статусу. Саме церква формує надалі культуру, традиції і побут не лише в козацькому середовищі, але і в усьому регіоні в цілому. З упевненістю можна сказати, що цей процес триває й сьогодні у 21-му столітті.
З 1775 року, після ліквідації Запорізької Січі, всі храми запорізької землі входять до складу новоствореної Катеринославської (з 1926р. — Дніпропетровської) єпархії Руської Православної Церкви (з 1992 року — у складі Української Православної Церкви).
Перша згадка про Запорізьку єпархію.
Перші офіційні історичні відомості про Запорізьку єпархію Української Православної Церкви як адміністративно-церковну одиницю відносяться до 1917 року. Це був непростий і дуже складний для Церкви час, коли в країні відбувалися революційні процеси і становлення нового державного ладу. На превеликий жаль, зі зрозумілих причин, архівні документи, що відображають період життя новоствореного вікаріатства після 1917 року, зникли. Відомі тільки нечисленні документальні історичні факти про виникнення Олександрівського вікаріатства і його існування в першій половині 20-го століття.
Олександрівське вікаріатство.
23 червня 1917 р. було прийнято рішення про утворення в Катеринославській єпархії Олександрівського вiкарiатства з центром в місті Олександрівськ (з 1921 р. — Запоріжжя)*. Першим архієреєм Олександрівського вiкарiатства було визначено бути настоятелю Самарського Свято-Троїцького монастиря ( зараз у м.Новомосковськ Дніпропетровської обл.), членові Катеринославської духовної консисторії архімандриту Євлампію (Краснокутському)**.
У 1919 році на основі постанови Синоду за № 2556 від 25 вересня владику Євлампія призначають керівником Катеринославської єпархії. До 1921 року він одночасно очолює єпархію та вiкарiатство. У 1921 році Олександрівськ перейменовують у Запоріжжя, але титул правлячого єпископа лишається незмінним ще 12 років. У цьому ж році владика Євлампій зводить свого ставленика ієромонаха Серафима (Силачева) в сан архімандрита, призначаючи його намісником Самарського монастиря, після чого йде на спокій. Помер єпископ Євлампій в 1922 році.
7 лютого 1922 року Собор єпископів України визначив архімандриту Серафиму (Силачеву) бути єпископом Олксандрівським і Павлоградським, вікарієм Катеринославської єпархії. 12 березня того ж року відбулася хiротонiя. Одночасно він тимчасово очолює Ростовську єпархію.
У ці роки церковне життя України осягає нове потрясіння — обновленський розкол. З’являються різні модерністські угрупування, що закликають до революції в Церкві. Вони критикують традиційні форми обрядового благочестя, богослужбову мову і увесь канонічний лад церковного життя. Піддавшись спокусі Серафим (Силачев) відхилився в обновленський розкол, після чого був заарештований***. До 1924 року вiкарiатство ніхто не очолював.
Останні роки кафедри.
28 квітня 1924 року здійснилася хiротонія останнього Олександрівського архієрея. У єпископа Олександрівського був висвячений архімандрит Стефан (Андріашенко)****. Особливо відмітно вражає, що в цей останній для вiкарiатства хіротонії брали участь священномученик Сергій (Звєрєв), Мелітопольський і священномученик Онуфрій (Гагалюк), Єлисаветградський, Криворізький. Незабаром після хіротонії послідував арешт.
Після звільнення у 1926 році владика Стефан тимчасово очолював усю Катеринославську єпархію з титулом «Олександрівський та Павлоградський». Але вже через кілька місяців його знову арештовують та висилають до Середньої Азії. 7 років перебування владики у засланні вікаріатством опікується єпископ Дніпропетровський Георгій (Делієв).
У 1933 році єпископа Стефана переводять на служіння до Рильську. З цього часу вікарієв до Запоріжжя більше не призначали. Вікаріатство було скасоване. До 1992 року титул правлячих єпископів регіону – «Дніпропетровський та Запорізький».
У 1992 році рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви була утворена тепер вже самостійна Запорізька єпархія.
_____________________________________
* Цього ж дня в Росії на Московську кафедру був обраний митрополит Литовський Тихон (Белавін) — майбутній патріарх (інтронізація відбулася трохи пізніше 3 грудня 1917р. під час проведення Помiсного Собору).
**Повних біографічних відомостей про нього не збереглося, відомо, що він був священиком в Благовіщенському храмі Дніпропетровська. Овдовів. У 1914 році прийняв чернецтво і був зведений в сан архімандрита.
.*** 12 червня 1924 року Серафим (Силачев) приніс покаяння перед патріархом Тихоном возз’єднався з Церквою і був відновлений в єпископському сані. 15 вересня 1937 р. був розстріляний в місті Саратові.
**** Цікавий факт, що ще будучи студентом Духовної семінарії він поєднував навчання в медичному університеті.
Протоієрей Костянтин Максимов.
Переклад : Тішина Д.С.
