Святкова Божественна літургія, котру провів протоієрей Віктор Хоптар, пройшла в атмосфері сповненій тепла, любові та сподівань на щасливе майбутнє. І хоч попереду тиждень скорботи — страстей Христових в наших серцях живе надія на спасіння душі, яку подарував всім Господь — Іісус Христос!
Тож радо вітаємо зі світлим святом вербного Воскресіння!
Нехай промінчики сонця благословляють всіх нас на здоров’я, щастя, добрі справи, подарують мир та Божу милість!
Вхід Господній в Єрусалим є одним з головних подій останніх днів земного життя Господа Ісуса Христа; воно описано чотирма євангелістами (див .: Мф. 21: 1-11; Мк. 11. 1-11; Лк. 19: 28-40; Ін. 12: 12-19). Урочисте прибуття Спасителя в Святий град напередодні свята Пасхи передувало Його Страстям і було здійсненням старозавітних пророцтв (в першу чергу Побут. 49: 10-11; Пс. 8: 2-3; Зах. 9: 9).
Спогаду цієї події і присвячено одне з основних церковних свят, яке в Православній Церкві включено в число дванадесятих. Воно святкується в неділю, безпосередньо передує великодньому і відкриває собою Страсну седмицю, тобто включається в розряд перехідних.
Оскільки в символіці і події Входу Господнього в Єрусалим, і його літургійного формуляра важливе місце займають пальмові гілки — вайї, це свято називають Неділею Вай. Святитель Амвросій Медіоланський тлумачить дане іменування наступним чином: «Саме через олійне дерево, з якого відбувається йелей, що лікує рани і хвороби, означаються справи милосердя; а через міцне фінікове дерево, гілок якого краю білі, означає те, що після скорбот справжнього життя ми переселимося в світло небесної вітчизни»[1]. У слов’янській традиції відомо позначення свята ще й як Тижня Квітконосні, або квіткової. На Русі в богослужбовій практиці пальмові гілки традиційно замінюють гілками верби, від чого Тиждень Вай носить також назву Вербної неділі.
За п’ять днів до іудейського свята Пасхи Господь підійшов до селищ Вітфагії й Віфанія у Єлеонської гори разом зі Своїми учнями і доручив двом з них привести Йому осла, на якого ніхто ніколи не сідав. Коли вони виконали наказ, Христос сів верхи на осла і став спускатися з гори до Єрусалиму під вітальні вигуки учнів і народу, який зустрічав Господа, слав свій одяг і зрізані з дерев гілки на Його шлях, радісно вигукуючи: «Осанна Синові Давида! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!» (Мф. 21: 9; Мк. 11: 9; Лк. 19: 38; Ін. 12: 13).