Карантин для недільної школи став справжнім викликом, вона виявилася зовсім не готовою до роботи в нових умовах. А може і не треба було? Почекати, поки все закінчиться? Та й самим потрібно було розібратися — зі своєю розгубленістю і сумом? А можна було б взагалі щось зробити? Що виявив карантин? Які висновки потрібно зробити? І взагалі чи потрібно щось змінювати? І як поводитися, якщо щось подібне трапиться знову?
Над питаннями розмірковує Олена Адольфівна Третякова, педагог недільної школи «Радість моя»
храму свв. блгвв. князів Петра і Февронії Муромських м. Запоріжжя
«Для розгубленості не може бути ні місця, ні часу» —
під таким негласним девізом ми і працювали
Коли оголосили про початок карантину, ми всі дуже сподівалися, що це не триватиме довго. На щастя, у нашої недільної школі вже були створені чати у вайбері — для педагогів, батьків та дітей. Тамьми викладали оголошення, привітання, прохання про спільні молитви. Карантини минулих років були короткочасні, вони швидко минали і ми повертались до роботи. Але на цей раз все сталося по-іншому.
Коли минув другий тиждень і надійшло повідомлення, що заняття призупинено, ми мали діяти, щоб розгублені, налякані люди згуртувалися, адже наближався Великдень.
Поштовхом став приклад однієї з наших мам, яка поділилася світлиною творчої роботи сина, створеної на онлайн-уроці з ручної праці в загальноосвітній школі. Це була картина з пластиліну до Великодня. Одразу сяйнула думка: «Чому б не спробувати і нам?» Тим паче, що на основній роботі в Центрі дозвілля, де я працюю, вже є маленький досвід — віртуальний творчий гурток для батьків вихованців 4-6 років. Це саме така вікова категорія діток, з якими я працюю у недільній школі. Ми з колегами вирішили спробувати та виклали у чаті меседж-заклик до співпраці з батьками, які дуже зраділи, що школа продовжить своє життя у дистанційному форматі. Складність і незручність для молодшої групи була в тому, що дітки самі не можуть брати участі у спілкуванні, а батьки і педагоги мають основну роботу, якій треба приділяти великий проміжок часу. Та це не стало на заваді! Майже щотижня педагоги знаходили можливість для спілкування з дітками – ми разом молились, намагались співати пісні, малювати, робити аплікації. У групі в вайбері ми розміщували відео- та текстові матеріали, присвячені православним святам, інформували батьків про будь-які зміни в карантинному режимі, про можливість долучитися до Євхаристії, про онлайн заходи Запорізької єпархії. Як керівник творчого гуртка для малят я розміщувала у групі в вайбері зразки творчих робіт, які можна було створювати вдома разом з батьками, робила покрокові світлини з пояснювальним текстом до них. І чекала на зворотній зв’язок – фото та відеоматеріали.
Музичний педагог пропонувала діткам вчити пісеньки, тропар до Великодня. Недільна школа працювала. Але маленькі дітки не можуть довго втримувати увагу, їм потрібен тактильний контакт — як з людьми, так і з речами — іграшками, наприклад. Далеко на всі мали технічну можливість брати участь в онлайн-зустрічах, тому спілкування в основному проводилось шляхом месседжів. В свою чергу нам, педагогам, було дуже складно не бачити дитячі обличчя, їхні очі, усмішки, різні емоції! Ми всі так сподівались зустріти Великдень усі разом, у стінах нашої недільної школи! …Та не судилося…
Карантин був жорстким, з обмеженням кількості людей в богослужіннях. Коли заборонили переміщення людей містом без особливого дозволу, саме діяльність недільної школи показала, що навколо нас багато людей з добрими та щирими серцями, що ми одна велика родина! Оце і є найголовніше! Нас не здолає карантин, бо в нас є Віра і Любов, і Надія! Дякую, Господи!
Без складнощів не обійшлося, але ми набули позитивного досвіду. Наприклад, силами педагогів, батьків і учнів недільної школи ми взяли участь у Великодньому челенджі — привітанні зі святом, який об’єднав діток з усієї країни. Діти нашої школи зробили відеоролик до Дня Перемоги 9 травня, від якого навіть камінь «заплакав» би! Нереальні емоції!!А також створили низку відеороликів про життя діток на карантині, з яких ми дізналися, якими численними талантами Господь наділив вихованців недільних шкіл.
Наші педагоги та батьки разом з дітьми під час карантину вимушені були вдосконалювати свої вміння працювати з сучасними гаджетами, вчитися створювати та оброблювати фото- та відео-матеріали, опановувати конференц-платформу «Zoom» та інші програми. Це дало нам певний поштовх до нових технологій — і на початку нового навчального року ми створили в нашій недільній школі ІТ-гурток, на якому педагоги, батьки та діти діляться своїм досвідом та вмінням працювати у різноманітних комп’ютерних програмах.
Треба рухатися вперед і навчатися новому, щоб така несподіванка як карантин не застала зненацька. Педагог зараз має бути не просто викладачем, а гнучким, креативним, винахідливим, артистичним діячем, має бути обізнаним у будь-якій галузі життя – особливо, православний педагог!
Бог нам усім у поміч!