Помянух дни древния, и поучихся
(Пс. 142:5)
Милостью Божией, в текущем 2017 году все мы, возлюбленные о Господе братья и сёстры, отмечаем 25-летний юбилей нашей богохранимой Запорожской епархии.
Нынешнее торжество есть та условная линия, дойдя до которой мы все должны остановиться на своём пути и оглянуться в прошлое, чтобы вспомнить, чем жила в это сложное и тяжёлое время Церковь Христова, чтобы дать объективную оценку всему тому, что происходило на нашей земле, чтобы извлечь правильные уроки и уже потом строить планы на будущее.
Впервые архиерейская кафедра в Запорожье (тогда – Александровске) была учреждена 23 июня 1917 года как Александровское, затем Александровское и Павлоградское викариатство Екатеринославской (позднее Днепропетровской) епархии. После Октябрьского переворота настали страшные для Церкви и народа Божьего времена, когда властью был объявлен курс на полное уничтожение религии, но викарные епископы продолжали назначаться на неё вплоть до 1933 года, после чего существование Запорожской кафедры было приостановлено на несколько десятилетий, а на территории Запорожского края осталось всего 8 храмов. Лишь с получением Украиной независимости встал вопрос о возрождении епархии, что и совершилось 26 июня 1992 года решением архипастырей Украинской Православной Церкви во главе с Блаженнейшим Владимиром Митрополитом Киевским и всея Украины. С тех пор и поныне самостоятельная Запорожская епархия служит Богу и людям на протяжении двадцати пяти лет, «право правит Слово Истины».
Наша славная Запорожская земля, политая кровью православных рыцарей-казаков, 525 лет назад обосновавшихся на землях запорожского края, стала местом служения и подвигов многих блаженно почивших архиереев: Евлампия (Краснокутского), Серафима (Силичева), Стефана (Андриашенко), Владимира (Соколовского-Автономова) и других. Возрождённая в 1992 году Запорожская епархия стала восходить от силы в силу трудами ныне здравствующего владыки Василия (Златолинского).
Даже беглого взгляда на прошедшее время достаточно для того, чтобы сделать простой вывод: несмотря на все невзгоды и потрясения, Господь никогда не затворял для нас врата Своего милосердия. Как ни старались гонители и хулители Церкви Христовой, Она всё же выстояла, и не просто выстояла, а смогла сохранить и передать нам, нынешнему поколению, неповреждённую веру, традиции святости и благочестия. К настоящему дню продолжается процесс восстановления старых и строительства новых храмов,
священники и миряне ведут активную деятельность по утверждению слова Истины. Ярким примером чего свидетельствует то, что ровно десять лет назад была отслужена первая Божественная литургия в Покровском соборе.
Юбилей это всегда праздник. Однако, празднуя, мы не можем не ощущать горечи разделения и вражды, которые, увы, воцарились на нашей боголюбивой украинской земле. Мы не можем и не должны закрывать глаза на происходящие вокруг нас события. Мир продолжает лежать во зле, и мы видим, как по всему лицу Земли льётся христианская кровь.
Безбожники преследовали, убивали и издевались над духовенством и мирянами. Но где они сегодня, те гонители и палачи? Их изглаженные из Книги Жизни имена исчезли с наших улиц и площадей. Пройдёт еще несколько лет, и они окончательно канут в Лету. Те же, кого эти изверги лишили жизни, обрекли на скитания и страдания, наоборот, вышли победителями, пополнив бесчисленный сонм новомучеников и исповедников. Пусть же этот, увы, не до конца выученный урок, станет вразумлением тем, кто в наши дни дерзает поднимать свою грешную руку на Матерь-Церковь, ибо Бог поругаем не бывает.
Возлюбленные о Господе братья и сёстры! Хорошо думать о хорошем, но все мы должны быть готовы к различным скорбям, искушениям и испытаниям, потому что Сам Основатель нашей Церкви говорит нам: «Если бы вы были от мира, то мир любил бы своё; а как вы не от мира, но Я избрал вас от мира, потому ненавидит вас мир» (Ин. 15:19). И наряду с этим будем помнить Его святые и жизнеутверждающие слова: «В мире скорби иметь будете, но не смущайтесь, ибо Я победил мир» (Ин. 16:33).
Дорогие моему сердцу верные чада Запорожской епархии! В сегодняшний день славного юбилея сердечно поздравляю всех вас с этим значимым для нашей малой родины торжеством! Призываю вас к молитве и труду на благо и процветание Церкви Христовой и нашей многострадальной Отчизны. Будем же прославлять Бога не только на словах, но и своими добрыми делами. Все мы призваны к святости, так будем же достойны высокого звания христиан, будем твёрдо идти по пути, указанному нашим предкам святым апостолом Андреем и проторенному многими и многими подвижниками Запорожской земли!
Божией милостью, смиренный
митрополит Запорожский и Мелитопольский
23 июня 2017 года, град Запорожье
АРХИПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОГО ЛУКИ,
МИТРОПОЛИТА ЗАПОРІЗЬКОГО І МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО,
ПАСТИРЯМ, ЧЕРНЕЦТВУ, КОЗАЦТВУ ТА ВСІМ БОГОЛЮБИВИМ ЧАДАМ
З НАГОДИ 25-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ ЗАПОРІЗЬКОЇ ЄПАРХІІ
Помянух дни древния, и поучихся
(Пс. 142:5)
Милостю Божою, в поточному 2017 році всі ми, возлюблені у Господі брати і сестри, відзначаємо 25-річний ювілей нашої богобереженої Запорізької єпархії.
Нинішня урочистіть є тією умовною лінією, дійшовши до якої ми всі повинні зупинитися на своєму шляху та озирнутися в минуле, аби згадати, чим жила в цей важкий та непростий час Церква Христова, аби дати об’єктивну оцінку всьому тому, що відбувалося на нашій землі, аби винести правильні уроки і вже потім будувати плани на майбутнє.
Вперше архієрейська кафедра в Запоріжжі (колишній Олександрівськ), була заснована 23 червня 1917 року як Олександрівська, згодом Олександрівське та Павлоградське вікаріатство Катеринославської (піздніше – Дніпропетровської) єпархії. Після Жовтневого перевороту настали важкі часи для Церкви та народу Божого, коли владою був об’явлений курс на повне знищення релігії, проте вікарні єпископи продовжували призначатися на неї аж до 1933 року включно, після чого існування Запорізької кафедри було призупинене на декілька десятиріч, а на території Запорізького краю зосталося лише 8 храмів. Лише з отриманням Україною незалежності постало питання про відродження єпархії, що і відбулося 26 червня 1992 року рішенням архіпастирів Української Православної Церкви на чолі з Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України. З тих пір і понині самостійна Запорізька єпархія служить Богу та людям протягом двадцяти п’яти років, «право править Слово Істини».
Наша славна Запорізька земля, полита кров’ю православних лицарів-козаків, що 425 років тому влаштувалися на землях запорізького краю, стала місцем служіння та подвигом багатьох блаженно почилих архієреїв: Євлампія (Краснокутського), Серафима (Силичева), Стефана (Андріашенка), Володимира (Соколовського-Автономова) та інших. Відроджена в 1992 році Запорізька єпархія стала сходити від сили в силу трудами владики Василія (Злотолінського).
Навіть біглого погляду на минуле достатньо для того, аби зробити простий висновок: не дивлячись на всі негаразди та потрясіння, Господь ніколи не зачиняв для нас ворота Свого милосердя. Як ні старалися гонителі та зневажники Церкви Христової, Вона все ж таки встояла, і не просто встояла, а змогла зберегти та передати нам, нинішньому поколінню, непошкоджену віру, традиції святості та благочестя. До сьогоднішнього дня продовжується процес
відновлення старих та будівництва нових храмів, священики та миряни ведуть активну діяльність по затвердженню слова Істини. Найяскравішим прикладом цього є те, що рівно десять років тому була відслужена перша Божественна літургія в Покровському соборі.
Ювілей – це завжди свято. Однак, святкуючи, ми не можемо не відчувати гіркоту поділу та ворожнечі, які, нажаль, запанували на нашій боголюбивій українській землі. Ми не можемо і не повинні закривати очі на події, що відбуваються навколо нас. Світ продовжує лежати у злі, і ми бачимо, як по всьому обличчю Землі ллється християнська кров.
Безбожники переслідували, вбивали та знущалися над духовенством та мирянами. Але де ж вони сьогодні, ці гонителі та кати? Їх згладжені з Книги Життя імена зникли з наших вулиць та площ. Пройде ще декілька років, і вони остаточно кануть в Лету. Ті ж, кого ці нелюди позбавили життя, прирекли на поневіряння та страждання, навпаки, вийшли переможцями, поповнивши незліченний сонм новомучеників та сповідників. Нехай же цей, нажаль, не до кінця засвоєний урок, стане напоумленням тим, хто в наші дні дерзає піднімати свою грішну руку на Матір-Церкву, бо Бог осміяним не буває.
Возлюблені в Господі брати та сестри! Добре думати про хороше, але всі ми повинні бути готовими до різноманітних скорбот, спокус та випробувань, тому що Сам Засновник нашої Церкви говорить нам: «Якби ви були від миру, то мир би любив своє, а як ви не від миру, але Я вибрав вас від миру, тому ненавидить вас мир» (Ін. 15:19). І наряду з цим будемо пам’ятати Його святі та життєстверджуючі слова: «В мирі скорботи мати будете, але не бентежтесь, бо Я переміг мир» (Ін. 16:33).
Дорогі моєму серцю вірні чада Запорізької єпархії! В сьогоднішній день славного ювілею сердечно вітаю вас всіх з цим значимим для нашої малої Батьківщини торжеством! Закликаю вас до молитви та труду на благо та процвітання Церкви Христової та нашої багатостраждальної Батькіщини. Будемо ж прославляти Бога не лише на словах, але й своїми добрими справами. Всі ми призвані до святості, так будемо ж достойні високого звання християн, будемо твердо йти шляхом, вказаним нашим предкам святим Апостолом Андрієм та протореному багатьма і багатьма подвижниками Запорізької землі!
Божою милістю, смиренний
митрополит Запорізький і Мелитопольський
23 червня 2017 року, місто Запоріжжя
